Нова книга, як нова дитина… Ти виношуєш її, вимріюєш, і, зрештою, випускаєш в світ, із завмиранням серця представляючи її людям.
18 квітня 2024 року така хвилююча зустріч нової книги з її читачами сталась в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім.М.Грушевського. Роман Тарасович Кракалія, уродженець Чернівців, — член Національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лауреат премій ім.Степана Олійника, ім.Івана Франка та Літературно-наукового конкурсу ім.Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету — представив свою нову повість “Дніпрова октава”, що нещодавно вийшла у видавництві «”Торговий дім “Преса”».
У творчому доробку публіциста і письменника «Причали Анатолія Ротаря» (1986), «Блукаючі острови» (2012), «Невизнані герої» (2012), «Вернись на Золотий Берег» (2016), «Три барви Дунаю, або Чужий серед чужих, не свій серед своїх» (2017), «Автостанція» (2020) та інші. Друкувався в журналах «Україна», «Дзвін», «Горизонт», «Жовтень» «Літературна Одеса», «Море», в колективних збірниках, а також у періодичній пресі.
Цього разу пан Роман взявся за розповідь про життя і творчість українського педагога-словесника і композитора-аматора Данила Яковича Крижанівського (1856-1894), автора музичного шедевру “Реве та стогне Дніпр широкий”, написаного на текст, взятий з поеми Т.Г.Шевченка «Причинна» (вперше надрукована в альманасі «Ластівка» 1841 року).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ця потужна мелодія, якій судилося через століття стати позивним сигналом Національного радіо незалежної України, була створена на Одещині в м.Болград. І вперше прозвучала під час вистави на Одеському Пересипу з уст улюбленця публіки Марка Кропивницького. Вона швидко стала символом українства — могутнього, волелюбного, нескореного, героїчного!
Роман Кракалія відразу визнає — працювати було складно, але цікаво. У офіційних довідниках і енциклопедіях дані про цю неординарну людину надзвичайно скупі і багато у чому перекручені, тож довелось докласти багато зусиль для пошуку хоч якогось фактажу, що для біографічного твору є і фундаментом, і будівельним матеріалом.
Але, погодьтесь, що не менш важливим є не просто показ фактів, а творче їх осмислення, пошук сутності характера героя – оте творення «ілюзії» правди, що змушує читача слідувати за неспішною оповіддю автора й по особливому сприймати запропонований матеріал. І тут уміння пана Романа знайти вірну “тональність” є безсумнівним.
А тому, перегортаючи сторінку за сторінкою “Дніпрової октави”, раптом розумієш. яким реалістичним стає образ Данила Крижанівського з усіма його спогадами й мріями, розмовами й думками, буденними шкільними справами у Болграді та прогулянками Одесою, яку, як стверджує автор, “завжди сприймав лише як звучання оркестру, а вірніше — як репетицію оркестру перед великим концертом. Пташина проба голосів, поки що не злагоджений хор, у якому кожне мовби виконувало свій власний гімн теплому сонечку, ласкавому вітерцю, яким лагідне море посилало вітання рідному місту, а синьо-синє небо так привітно всміхалося з висоти, що й не одвести погляду. Й усе це зливалося в одну симфонію радости, а може — недалекого щастя…”.
Проживаючи з головним героєм муки творчості (“…найбільше мучив якраз початок, оті найперші слова. «Реве та стогне Дніпр широкий»… Як їх озвучити? З чого почати? Може, з іншого фрагменту? Але ні, це ж заспів, за ним розгортається людська драма…”), розділивши з ним радість знаходження тих самих правильних акордів (“він чує музику — оновлену музику до балади «Причинна»; він вже чує, як Марко Лукич прокашлює горло, відтак починає співати, а зала… зала ще мовчить, дослухається…”), не перестаєш дивуватися майстерності автора, його знанням, багатству асоціативних зв’язків, що перетворюють вимисел у переконливу художню гіпотезу.
Під час презентації відчувалось, що, не дивлячись на незмінну позірну незворушність, пан Роман хвилювався. Але вже після перших виступів стало зрозуміло – твір прийнято прихильно.
Знана художниця, голова Южненського міського об’єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта” ім.Т.Шевченка Лариса Дем’янишина, картина якої прикрасила обкладинку “Дніпрової октави”, зазначила, що книга буде цікава всім, хто цікавиться історією рідного краю й стане ще одним артефактом, який пов’язуватиме Тараса Шевченка з Одещиною.
Марія Забуранна — голова Одеського обласного відділення Товариства письменників і журналістів ім.Івана Франка, відзначила глибинне знання автором як української літературної мови, так і її діалектів, в океані яких зростав талант майстра. Сергій Савченко — заслужений художник України, представник абстрактного експресіонізму, що працює в галузі живопису, скульптури та монументального мистецтва, звернув увагу на гармонійність побудови сюжету, вмотивоване використання пейзажних замальовок.
Іван Мельник — головний редактор одеського обласного громадсько-політичного часопису “Чорноморські новини”, де понад 25 років працює Роман Кракалія, говорив про власний оригінальний авторський стиль п.Романа, власну мову та ні з чим не схожий почерк. Живим класиком назвав Романа Кракалію гість презентації Алім Карвацький, читав вірші-присвяти український поет гагаузького походження Віталій Бошков, а про уміння Романа Кракалії творити правдиві, реалістичні образи розповідала філологиня Любов Ісаєнко.
Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова Ірина Нечиталюк, модеруючи презентацію книги, акцентувала увагу на глибокому знанні людської психології й здатності автора підсвітити соціальні, політичні і морально-етичні стосунки, притаманні відтворюваній ним епосі. “Роман Кракалія взявся за амбітний задум і попри труднощі блискуче втілив його в життя. Він зміг створити живий характер рефлексуючої особистості. Талант пана Романа визрівав фактично на наших очах”, — сказала вона.
А я пораділа з того, що саме ця книга була відібрана очолюваною мною комісією з визначення кращих зразків краєзнавчої, історичної, дитячої, художньої літератури місцевих авторів при Одеській облдержадміністрації, отримала додаткове фінансування з обласного бюджету та буде передана до бібліотек області. Адже вона, повертаючи на літературну орбіту ім’я незаслужено призабутого митця, вчить нас не просто знати, а відчувати й співпереживати минуле свого народу. Воістину — «Якщо ви нічого не відчуваєте, ви нічого не осягнете» (Гете).
Ярослава Різникова,
лавреат літерутурних премій Г.Скоророди та І.Франка.