Напередодні дня народження ( 23 січня) П.Г. Тичини в літературно-меморіальному музеї-квартирі його імені відбувся круглий стіл, присвячений поету.
Про це на своїй сторінці повідомив Максим Рильський (онук нашого визначного поета Максима Рильського):
Ведучий – відомий дослідник життя і творчості класика, заступник директора Інституту літератури НАН України, Сергій Гальченко, відкриваючи зустріч, познайомив присутніх із важливими фактами із розвідок власної тичиніани. Народна артистка України Лариса Кадирова прочитала вірш Тичини «Скорботна мати», відомий політик і громадський діяч Микола Томенко представив збірку афоризмів Григорія Сковороди, в якій присутні і вислови П. Тичини. Про життя і творчість поета говорили представники видавництв, музеїв, вишів, зокрема Уманського педагогічного університету його імені.
Окрему тему становила розповідь про багаторічні стосунки двох класиків – Рильського і Тичини. Можна скласти окрему збірку із віршів, статей, посвят, промов, епіграфів, листів, в яких поети згадують один одного. Як писав у споминах Павло Тичина, ще на передостанньому курсі Чернігівської семінарії він познайомився з першою збіркою поки незнайомого на той час автора «На білих островах». «Мені на серці тоді так якось легко стало від однієї думки, що єсть ще один поет молодий, як і я, який ненавидить, царат, імперію, жандармів». Через півстоліття він прочитає прозовий цикл М.Рильського «Вечірні розмови», який писався в останні роки життя. Не оминув увагою і ці твори, ніби передбачивши їх майбутнє: «… ці розповіді і новелетки є певною мірою етюдами до великої, ще не зібраної воєдино книги, назва якій «Людина». Як в підтвердження свого висновку, зауважив, що Максим Рильський володів «мудрістю життя». Ім’я цієї мудрості «людинознавство».
Обидва поети пильно стежили за літературними кроками кожного. Їх стосунки відзначалися надзвичайним пієтетним ставленням одного до іншого. В 20-ці – 30-ці роки М. Рильський неодноразово звертався до П. Тичини за підтримкою публікацій своїх творів в київських та в харківських виданнях. Напам’ять знав ранні вірші колеги по перу, про що свідчать його листи, в яких майстерно перефразував рядки і назви поезій( вірш-відповідь «Спасибі щире за привіт…»). Зберіглися листи і до Лідії Папарук, майбутньої дружини П.Тичини, яка в той час працювала в бібліотеці. В одному випадку просив дозволу надати можливість користуватися книгами учню школи, в якій вчителював, в іншому – піклувався за свого племінника Петра.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Людськість
П.Тичині
Червонобоким яблуком округлим
Скотився день, доспілий і тяжкий,
І ніч, повільним помахом руки
Широкі тіні чорним пише вуглем.
Солодкою стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде – і серця не обманить.
Все буде так, як писано в книжках :
Зірчастий сніг, легкий на вітах іній
І голоси самотні у полях.
Та й по снігах, метелицях поплине,
Як у дзвінких, незміряних морях,
Невірний човен вірної людини.
М.Рильський, 1929р., Ірпінь.