За ініціативи Чеської асоціації україністів в Чеському
центрі Прага пройшла червнева подорож «Літературною У-країною». Імпреза була
присвячена перекладам сучасної української літератури чеською мовою впродовж
двадцятиріччя після 1989 року.
Сучукрліт доби незалежності мовою Міхала Вівеґа був
представлений в книжкових і періодичних виданнях відомими і початкуючими
науковцями і перекладачами Олексієм Севруком, Катериною Газукіною, Александрою
Стелібською, Рітою Кіндлеровою, Петрою Ґрицовою, Мирославом Томеком, Шаркою
Аліґеровою, Аленою Моравковою і Вєрою Лендєловою (модератором презентації).
Крім вищеназваних безпосередніх учасників імпрези, промовці
не забули згадати «незлим тихим словом» і зусилля на перекладацькій ниві
чеських “класичних” українолюбів Томаша Вашута, Вацлава Данєка, Петра
Борковця, Юрая Гігача, Ярослава Кабічека тощо.
Сучасний літературний процес в Україні структурується
чеськими україністами за географічними, генераційними, стильовими і жанровими
критеріями, тож звідси й такі поняття, як «станіславський феномен» (Юрій
Андрухович, Юрко Іздрик, Тарас Прохасько), «житомирська школа» (Валерій Шевчук,
В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський), «шістдесятники», «вісімдесятники»,
«дев’ятдесятники», «двотисячники», «поза десятники та літературні самітники».
Прозвучала на вечорі і спірна думка про те, що прикладом
багатства української мови є не пуристична українська літературна класика, а
якраз отой самий сучукрліт, який активно послуговується розмовним суржиком,
калькою з російської та англійської мов, а інколи і ненормативною лексикою.
Втім, згадали під час огляду і про письменників, котрі й до сьогодні лишаються
прихильниками чистоти рідної мови, а також не обминули увагою існуючі і вже, на
жаль, неіснуючі в Україні літературні угруповання, часописи і літературні
фестивалі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Незважаючи на інтелектуальні потуги чеських україністів,
богемісти на сьогодні програють змагання
на перекладацькому полі сусідам-полоністам. У той час, як за роки незалежності
у Польщі з’явилася друком 91 назва книг українських авторів, Чехія може «похвалитися»
лишень 15 окремими назвами, 3 антологіями, 1 книгою українських казок і 1
збірником українських пісень (дані наведені до 2009 року).
Причини такого стану очевидні: Чехія не Польща (за
кучмівською аналогією «Україна – не Росія»), оскільки не має достатньої
кількості перекладачів, хоча і представлена наразі трьома течіями: празькою,
брненською і оломоуцькою. До того ж сам вибір українських письменників
відбувається спонтанно, несистемно, в
основному із прозахідним нахилом, на користь не оригінальних і неповторних
нових імен, а вже «розкручених» авторів.
Тому й представлена Україна в Європі андруховичами,
забужками і жаданами, у той час як жанрова і стильова літературна палітра
сучасної України сягає мало не двох тисяч активних письменників, знайти і відкрити
зарубіжному читачеві з-поміж них найбільш своєрідних і неповторних – справа
честі справжнього першовідкривача.
Наприклад, і досі в тіні чеських перекладачів перебуває
самобутня українська література для найменших читачів, яка вже сьогодні може на
рівних гідно конкурувати не тільки з європейською, але й зі світовою дитячою
літературою.
Однак, є надія, що залучення молодої генерації перекладачів
після 2009 року і стане тією можливістю, яка здатна переламати ситуацію на
краще. Принаймні кількісні і якісні показники останніх трьох років йдуть лише
на користь популяризації сучасної української літератури серед чеських
поціновувачів красного письменства. Підтвердженням цьому – свіжі переклади книг
О.Забужко, Т. Прохаська, С. Жадана, тематичні випуски журналу
“Пороги”, “Plav”, “Українського журналу” тощо.
Залишається додати, що слушні коментарі в процесі самої
презентації і під час обговорення окремих тем звучали з вуст Терези Хланьової з
Карлового університету в Празі, колеги якої у своїй більшості і були
представлені в подорожі «Літературною
У-країною». А можливість придбати ті книжки, про які так багато говорилося, до
того ж за демпінговими цінами, була яскравою і вагомою крапкою наприкінці
непересічної зустрічі.