Після трьох років екстреної підтримки українського кінематографа європейська професійна спільнота дедалі активніше говорить про наступний етап — інтеграцію України до спільного європейського аудіовізуального простору через довгострокові партнерства та міжнародну копродукцію.
Саме ця тема стала центральною під час міжнародної дискусії Stories Under Fire: Ukrainian Cinema and the Need for Long-Term Support (Українські історії на лінії вогню: українському кіно потрібна довгострокова підтримка), що відбулася в межах індустрійної програми 60-го Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах — одного з найпрестижніших фестивалів класу «А» у Центральній та Східній Європі.
У дискусії взяли участь директорка German Films, одна з ініціаторок створення European Solidarity Fund for Ukrainian Films (ESFUF) та членкиня журі фонду Сімоне Бауманн, латвійський продюсер Улдіс Цекуліс, який понад десять років співпрацює з українськими режисерами, президентка Словацької кіно- і телевізійної академії та продюсерка Катаріна Крначова. Модераторкою панелі виступила українська продюсерка Іванна Хіцінська.
Дискусія стала майданчиком для розмови не лише про підтримку українського кіно під час війни, а й про його місце у майбутній архітектурі європейського кінематографа. Учасники були одностайні в тому, що українська кіноіндустрія вже довела свою професійну спроможність і сьогодні потребує не тимчасових програм допомоги, а довгострокових інструментів співпраці.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відкриваючи панель, Іванна Хіцінська представила огляд сучасного стану української кіноіндустрії. Вона розповіла про виробничий потенціал галузі, зростання кількості міжнародних копродукцій, співпрацю українських продюсерів із європейськими фондами та мовниками, а також представила ініціативу «Тисячовесна», спрямовану на розвиток міжнародної співпраці та підтримку українських кінематографістів.
Представляючи українську кіноіндустрію, Іванна Хіцінська наголосила, що попри повномасштабну війну українські продюсери продовжують запускати нові проєкти, вибудовувати міжнародні копродукції та представляти українські фільми на провідних світових кінофестивалях. За її словами, сьогодні Україна демонструє не лише стійкість, а й здатність бути повноцінним партнером європейської кіноспільноти.
«Сьогодні українське кіно потребує не лише підтримки. Воно потребує довіри. Ми вже є частиною європейської кіноспільноти, і наше наступне завдання — перейти від моделі кризової допомоги до моделі рівноправного партнерства, у якій Україна не лише отримує підтримку, а й формує майбутнє європейського кінематографа разом зі своїми партнерами», — зазначила українська продюсерка.
Окрему увагу під час дискусії було приділено розвитку українського контенту для дітей та підлітків. Іванна Хіцінська звернула увагу, що саме ця аудиторія сьогодні найбільше споживає російськомовний контент і залишається найбільш вразливою до російської інформаційної пропаганди.
Як приклад нового покоління українського сімейного кіно вона представила міжнародний пригодницький проєкт «Гімназист і Чорна рука», який WAYA Production розробляє як українсько-латвійсько-французьку копродукцію.
Під час дискусії Сімоне Бауманн наголосила, що створений після початку повномасштабної війни European Solidarity Fund for Ukrainian Films став важливим інструментом підтримки українських кінематографістів, однак наступним кроком має стати формування довгострокових європейських механізмів співпраці та підтримка міжнародної дистрибуції українських фільмів.
Улдіс Цекуліс, який працює з українськими режисерами ще з часів фільму «Українські шерифи», підкреслив, що справжня міжнародна копродукція будується насамперед на довірі між людьми, а українське кіно сьогодні вже є невід’ємною частиною європейського кінопроцесу.
Катаріна Крначова поділилася словацьким досвідом підтримки українських кінопроєктів таких як «Редакція» та «To Die To Live» (раніше «Залізна Сотня») і наголосила, що майбутнє європейської співпраці полягає у взаємності, коли Україна стає не лише отримувачем підтримки, а й рівноправним партнером у створенні нових міжнародних проєктів.
Символічно, що саме на одному з провідних європейських кінофестивалів професійна спільнота говорила вже не про те, як допомогти українському кіно вижити, а про те, як зробити його повноцінною частиною європейського аудіовізуального простору.
Цей акцент відзначило й одне з найавторитетніших європейських професійних кіновидань Cineuropa, яке присвятило дискусії окрему публікацію та визначило перехід від екстреної підтримки до довгострокового партнерства ключовою темою обговорення.