Вся її творчість була пов’язана з Україною попри 20 років, які вона провела у Йорданії.
Учетвер, 14 листопада, померла 42-річна поетеса та літераторка Вікторія Бірюкова, яка була авторкою чуттєвої та патріотичної поезії. В останні роки тема війни була однією із головних тем у її творчості.
Вона була представницею української діаспори в Йорданії, де її знали як Вікторію Абу Кадум. Як пише news.telegraf.com.ua, про смерть поетеси повідомила Мар’яна Барабанова у Facebook.
Вікторія Бірюкова (в дівоцтві — Бричкова, в попередньому шлюбі — Абу-Кадум) народилася у 1982 році у Чернівцях, в сім’ї студентів-медиків, які з часом переїхали в селище Кути на Івано-Франківщині.
Здобувати вищу освіту Вікторія вирішила у Чернівецькому національному університеті, обравши спеціальність хіміка-еколога. Там зустріла свого майбутнього чоловіка-іноземця, разом з яким у 2002 році, коли він закінчив навчання, виїхала до Йорданії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Там вона була відома як Вікторія Абу Кадум і майже 20 років мешкала в її столиці м.Амман, виховуючи чотирьох дітей. Вікторія стала однією з найвідоміших сучасних українських поетес за кордоном, однією зі співорганізаторів українського культурного товариства в Йорданії, брала участь у багатьох культурно-мистецьких заходах, які влаштовувало посольство.
“Вся її творчість та діяльність була пов’язана з Україною, душа її була завжди тут. Вона переживала, що знаходиться далеко від того жаху і нічим не може підтримати своїх земляків, тому старалася зробити це словом. Старалась “добре слово” донести до воїнів. Її вірші – це пам’ять про полеглих солдат”, – йдеться у дописі.
Через особисті обставини Вікторія повернулася на Батьківщину, де у 2023 році знайшла своє кохання та одружилась з українським захисником Денисом Бірюковим.
Влітку чоловіка поранила ворожа граната. Але Вікторія казала, що їх любов переживе всі негаразди. Це остання поезія, яку тяжко хвора літераторка опублікувала у Facebook:
Ти ж обіцяв мене любити –
Отож люби мене, люби…
Допоки серце не розбите
Останнім подихом журби…
Допоки дихаю й плекаю
Я мрію світлу, молоду…
Люби від краю і до краю,
І ще, як я за край впаду…
І беззавітно, і бездумно
Люби мене, як можеш ти…
Допоки не сховали трунви
І в інші не йдемо світи…
Боготвори, обожнюй, пести,
Кохай, лелій, голуб, носи…
Люби мене у кожнім жесті
І напряму, і навскоси…
Колись востаннє гойднуть віти,
Зрубають дуба на гроби…
Ти ж обіцяв мене любити,
Отож люби мене, люби…
