У Міжнародний день рідної мови в Запорізькій обласній науковій універсальній бібліотеці презентували пам’ятну книгу вибраного мелітопольського письменника, члена Національної спілки письменників України Олега Гончаренка «Я прошу Вас – живіть…» Збірку підготували колеги поета з нагоди його 65-річчя, до якого Олег, на жаль, не дожив. Народився поет 5 серпня 1959 року в Казахстані (м. Тімертау), жив і творив у Мелітополі, помер 20 червня 2024 року в Естонії.
У переповненій залі зібралися земляки Олега Гончаренка з Мелітополя (вимушені переселенці), запорізькі письменники, викладачі, освітяни, зокрема директорка Січового колегіуму Валентина Єршова та вчителі оріхівської гімназії «Сузір’я», працівники бібліотек, читачі, син поета Миколи Лиходіда (Миколу Хомича Олег вважав своїм учителем і наставником). На зв’язку в Zoom із Естонії була дочка поета Надія.
Спочатку завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода познайомила присутніх із творчим надбанням Олега Гончаренка, представленим на виставці, зазначила:
– Ми зібралися тут, аби вшанувати пам’ять людини, яка жила словом, боролася словом і надихала інших своїм неперевершеним словом. Це – Олег Гончаренко. Він – надзвичайно талановитий поет, філософ, краєзнавець, журналіст, перекладач, Почесний громадянин Мелітополя. Людина, яка віддала своє життя Україні й народу. Видав три з половиною десятки книг різних жанрів. Але переважають усе ж його ліричні твори. Він – людина, яка має безліч міжнародних, всеукраїнських та обласних літературно-мистецьких премій.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перераховувати відзнаки й нагороди пані Тетяна не стала, бо їх в Олега було близько сорока. Дехто колись йому закидав, що, мовляв, колекціонує лауреатські звання, на що Олег спокійно відповідав: «Я надсилаю, а комісія, журі, комітет вирішують чи гідний. Якщо вважаєте, що неправильно відзначили, питайте в них, чому». Але всі, хто читав твори поета, скажуть, що лауреатські звання його цілком заслужені.
Голова Запорізької обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко розповіла, що протягом двох років, коли Олег перебував у тимчасовій окупації, вона, а також упорядниця посмертного видання Лорина Філоненко, були на телефонному зв’язку з поетом. Він розповідав про свої новини, надиктовував нові вірші, що 2022 року увійшли до збірки «А й надія – від слова «дія». Із міркувань безпеки її видали тоді під псевдонімом Рогозяний Дід. Він жив в окупації, бо доглядав за хворими дружиною й тещею. Його орки змусили взяти російський паспорт. А далі погрожували призовом до ворожої армії, хоча йому було вже за шістдесят. І тоді Олег Гончаренко вирішує виїхати з Мелітополя. Він добрався до Києва, а звідти – до дочки в Естонію.
– Телефонував мені щодня, – згадує пані Ольга. – Скаржився на прибалтійський клімат. Казав: «Я ж степовик, люблю сонце, а тут 25 градусів морозу». Потім відшукав Український центр, куди збирався заходити, зустрічатися з діаспорою. На жаль, прожив там недовго. Стався інсульт, Олег шість місяців боровся за життя. Але 20 червня 2024 року пішов у засвіти.
У серпні минулого року йому виповнилося б 65. Планував він видати збірку творів до ювілею, але не зміг. Тому нинішня книга «Я прошу Вас – живіть…», яку підготувала й видала Запорізька обласна організація Національної спілки письменників України (зробили це голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко й членкиня НСПУ Лорина Філоненко), присвячена вшанування пам’яті письменника.
Пані Ольга показала присутнім кілька збірок Олега Гончаренка. Найдорожчою для себе вона вважає його книжку про нинішню війну «А й надія – від слова «дія». На жаль, поет навіть не тримав її в руках – був тоді в окупації. Зазначу, що саме цю збірку Олега видала пані Ольга власним коштом. Вірші цієї книжки також увійшли до ювілейного видання.
Своїми спогадами від спілкування та співпраці з митцем поділилися колеги по перу Тетяна Осінь, Пилип Юрик, Віра Шмига, кандидатка педагогічних наук, доцентка Мелітопольського державного педагогічного університету Тетяна Коноваленко, інші учасники презентації. Зокрема, мелітопольці згадували, що поет Гончаренко був частим гостем у бібліотеках, музеях, університетах міста. Там проводив презентації своїх книг.
Член НСПУ Пилип Юрик зазначив, що Олег володів молдавською й румунською мовами, робив переклади українською. Мав він постійний зв’язок із румунськими письменниками. Одну зі своїх книг подавав на Шевченківську премію. Але комітет відхилив її. «А тепер, любі друзі, гляньмо на твори тих, хто отримав цю премію в останні кілька років, – зауважив Пилип. – Вони в підметки не годяться поезіям Олега Гончаренка, компрометують як премію, так і сам комітет. А більшість книг Олега заслуговує на таку відзнаку».
Прозвучали в запису три пісні на вірші Олега Гончаренка, які запорізький співак і композитор Анатолій Сердюк поклав на музику й виконав.
На завершення усі присутні отримали в подарунок пам’ятне видання Олега Гончаренка «Я прошу Вас – живіть…» і сфотографувалися на згадку.
Віра СЕРЕДА,
членкиня НСЖУ.
м. Запоріжжя