Про це повідомив український громадський діяч у Хорватії Славко Бурда на своїй сторінці у Фейсбуці.
Він опублікував огляд першої та другої книги «Українці Хорватії» професора Миколи Мушинки, доктора наук, академіка Національної академії наук України.
“Вийшла друга книга „Українці Хорватії”. Наприкінці 2020 року в столиці Хорватії Загребі вийшов другий том книги „Українці Хорватії”. Оскільки ця публікація на книжковий ринок нашої країни не потрапить, вважаю доцільним ближче познайомити з нею читачів, разом з першим її томом . Обмежений розмір рецензії не дозволяє мені розглянути зміст понад пів сотні статей, тому я обмежуся, по суті, їх переліком”, – зазначає Микола Мушинка.
Професор коротко розповідає про структуру та зміст двох томів книги.
Про перший том книги професор Микола Мушинка розповідає:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
“Перший том містить 25 статей 19 авторів: з Києва, Харкова, Нью-Йорка, Парижа, Лондона, Нового Саду, Загреба, Славонського Броду та Липовʼян. Упорядники в передмові підкреслюють, що публікація виходить з нагоди 100-ліття переселення українців на хорватський простір та 80-річчю заснування Українського товариства „Просвіта” в Загребі.
Авторка першої статті Олена Малиновська з Києва у вступній статті подала короткий нарис історії і сучасний стан української діаспори в південно-словʼянських землях, яка складається з двох груп. Першу групу становлять русини (руснаки) Бачки, які вже у середині XVIII століття почали заселяти Руський Керестур та Коцур, а згодом й інші села цього регіону. Трохи пізніше ‒ 8-10 тисяч українських козаків зруйнованої Запорозької Січі (1775) переселилися спочатку в Туреччину, пізніше ‒ у Бачку, а згодом і в інші землі південних словʼян. Другу хвилю переселенців становлять українці Галичини, Закарпаття та Північної Буковини, що прибули у Королівство Сербії та Хорватії після Першої світової війни. До них приєдналися політичні емігранти з Росії. У населених пунктах Східної Хорватії (Вуковар, Петровці, Миклошевці) українці та русини становили значну групу, а то й більшість населення. І саме вони стали жертвами сербсько-хорватської війни 1991 року, коли їх поселення були майже повністю зруйновані.
Володимир Сергійчук опублікував невідомі документи про дипломатичні стосунки між Україною і Хорватією з 1920-1921 років. Інші кияни ‒ Максим Каменецький, Микола Єременко та Євген Пашенко – спрямували основну увагу на недавню вітчизняну війну в Югославії, сучасні хорватсько-українські взаємини та перспективи їх дальшого розвитку.
Володимир Козлітін з Харкова розглянув громадські організації в міжвоєнній Югославії; Богдан Ліський з Нью-Йорка ‒ студентські організації 20-30-х років ХХ століття у Загребі та розповів про українсько-хорватського патріота Антона Івахнюка. Євген Мацях з Парижа розглянув діяльність українців Хорватії в часі Другої світової війни, а Любомир Мазур ‒ 50-літню діяльність Європейського конгресу українців.
Співупорядник книги Славко Бурда із Загреба представлений у першій книзі трьома статтями культурно-громадського спрямування: ґрунтовною інформацією про перебування у Хорватії 1992 року офіційної делегації товариства „України” з Києва, своїм виступом на семінарі „Культура етносів України та української діаспори” в Києві та звітом про відзначення 100-ліття українців у Хорватії. Праці С. Бурди доповнили його земляки Мирослав Кіш, Янко Шимрак, Миленко Попович, Раїса Тростинська та священики Іван Бращевський, Ярослав Лещишин і Никола Кекіч.
Цікавими є статті у першому томі новосадців Юліяна Тамаша та Романа Мизя .”
У другомі томі, який вийшов нещодавно професор наголошує на присвяту 120-ій річниці переселення українців на землі сьогоднішньої Хорватії:
“Друга книга „Українців Хорватії” присвячена 120-ій річниці переселення українців на землі сьогоднішньої Хорватії, відкривається передмовою упорядника Славка Бурди, в якій він подав коротку історію 120-річного розвитку української людності на території сучасної Хорватії, хронологічно розподіливши його на чотири етапи. Цій темі він присвятив окрему студію (сс. 264-275) про сучасний стан українців Хорватії. Це ‒ поширена версія його доповіді, виголошеної на ХІ Світовому конгресі українців у Києві 2018 року. У ній він підкреслив значний внесок науковців України в дослідження українців Хорватії, зокрема після проголошення її самостійності 1991 року. Тут же він наголосив на великому інтересі українців Хорватії, зокрема молодого покоління, до України, про що свідчить майже сотня книжок з українською тематикою, виданих у Хорватії в останніх роках.
Згідно з офіційною статистикою станом на початок 2012 року у Хорватії мешкало близько 2 тисяч українців . У дійсності їх є набагато більше. Статистика не охоплює пасивних українців, які, будучи громадянами Хорватії, вважають себе хорватами, та велику групу русинів, які вважають себе окремою нацією.
Друга книга „Українці Хорватії” охоплює 35 статей. Переважають роботи авторів з України: Миколи Нагірного ‒ доцента Володимир-Волинського педагогічного фахового коледжу (13 робіт) ; Валерія Власенка, доцента Сумського державного університету (9) ; Галини Саган, професора Київського університету ім. Б. Грінченка (3) ; Оксани Гули, старшого наукового співробітника Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства у Києві та Ольги Фабрики-Процької ‒ доцента Прикарпатського національного університету в Івано-Франківську (1) . Західноєвропейські країни представлені Олегом Румянцевим ‒ доцентом Палермського університету в Італії (1) .
Майже усі вони представлені у збірнику короткими біографічними довідками та фотографіями (сс. 305-309). Крім них, у книзі окремими науковими роботами взяв участь упорядник Славко Бурда . Троє авторів ‒ Світлана Лукʼянчук, Микола Нагірний та Олександр Савчук опублікували колективну роботу , а двоє ‒ Миленко Попович та Ана Дуганджич – розглянули історію україністики у Загребському університеті .
Другий том закінчується звітом довгорічного Президента Європейського Конгресу Українців Левка Довговича про діяльність цієї організації (сс. 285-304) та біографічною довідкою про Левка Довговича та Славка Бурди (сс. 305-306).
Більшість статей в обидвох книгах це ‒ передруки раніше публікованих праць. На жаль, без наведення джерела їх першої публікації. У деяких статтях повторюється одна і та сама тематика, головним чином, переселення. Було б раціональніше, якби автори замість тринадцятьох, девʼятьох або трьох статей написали по одній, але ґрунтовній”.
Професор вважає, що в обох книжках бракують рецензії на видання українців Хорватії, хорватів про Україну та інформації про важливі події їх культурно-громадського життя. Він сподівається, що ці прогалини буде усунено в наступних випусках „Українців Хорватії”.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.