Цікаве літературно-мистецьке дійство в камерній атмосферній обстановці при свічках відбулося в кінотеатрі «Люм’єр» (м. Івано-Франківськ) на вшанування геніальної поетеси Ліни Костенко з нагоди її 95-ліітнього ювілею, котре зініціювали народний депутат України Оксана Савчук і громадський діяч Віталій Перевізник. Вони ж спільно з департаментом культури Івано-Франківської міської ради (директорка Надія Загурська) зі студентами Інституту мистецтв ПНУ імені В. Стефаника (директор Володимир Федорак), які в старовинних елегантних сукнях у вікторіанському стилі: із мереживом, капелюшками, вуаллю та віялами, провели цей захід на високому мистецькому рівні за участі письменників та інтелігенції міста…
«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» – цими зворушливими словами Ліни Костенко розпочала свій виступ Оксана Василівна на літературному вечорі «У дзеркалі Ліниного слова».
Цей дотик, трохи пізніше поділилася враженнями в соціальних мережах філологиня за фахом, а нині народний депутат О. Савчук, відчув кожен, хто завітав на цей захід. Атмосфера поезії, думок і натхнення зібрала разом клуб «Вершини», студентів Інституту культури і мистецтв, представників влади, культури, освіти, письменників, стажерів проєкту «Молодь і влада» – і всі були рівні перед силою Слова. Адже поезія Ліни Костенко – це глибина, що не втрачає актуальності. Її рядки зачіпають найтонші струни душі, пробуджують думки й наповнюють змістом. Вона вчить бути чесними перед собою та світом, не боятися відстоювати істину.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Того вечора звучали Лінині поезії, а за строфами з її віршів першокурсники НН Інституту мистецтв представили сценічну композицію. Читали твори Л. Костенко студенти і викладачі Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, представники інтелігенції та місцевої влади, а також небайдужі іванофранківці й шанувальники лірики Ліни Костенко. А присутні на заході письменники розказували цікаві факти з життя поетеси – всенародної улюблениці, лауреатки Шевченківської премії.
Мав честь й автор цих рядків на початку літературно-мистецького дійства лаконічно мовити про геніальну українську Поетесу, шістдесятницю, дисидентку, номінатку на Нобелівську премію з літератури, котру ще в далекому 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінували на здобуття найпрестижнішої міжнародної літературної премії в світі, а також подарувати присутнім свій вірш «Грішник», епіграфом до якого є задушевні рядки з вірша «Сонце моє, оченята карі…» Ліни Костенко:
…Грішниця я. Полюбила чужого.
Долі моєї пекуча жо́го!
Буде гроза! Потім буде тиша.
Жінка твоя. Але я твоїша.
А ось і чоловіча лірична інтерпретація «солодкого гріха» – своєрідне віддзеркалення таїни людських почуттів у поезії, строфу з якого на завершення пропоную увазі читачів:
Я – грішник теж, бо полюбив чужу,
з якою поріднилися давненько:
це – Муза, всім із гордістю кажу,
що та «чужа» для серденька миленька.
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ,
м. Івано-Франківськ