Бувають свята традиційні й такі, що звуться щорічними. Поза всяким сумнівом, до перших належить свято культури русинів-українців Словаччини у Свиднику, оскільки 20-21 червня 2025 року воно відбулося в 71-ий раз.
Власне, мовиться про найдавніший фольклорний фестиваль Словаччини за нової доби, де презентуються українські народні звичаї, духовні надбання загалом. Автору цих рядків судилося вперше побувати на цьому фестивалі в далекому 1982 році. Відтоді змінилися епохи, а з ними – і люди. Що ж, цьогорічний фестиваль примітний ще й відзначенням 35-літнього ювілею – заснування Союзу русинів-українців Словацької Республіки від 6 грудня 1989 року та схвалення його засад на позачерговій конференції КСУТ 19-20 січня 1990 року. Його очолювали упродовж минулих десятиліть Микола Гиряк, Віктор Коваль, Іван Лаба, Петро Сокол та Павло Богдан; щоправда, нинішній голова був обраним двічі: в 1994-1999 рр. та 2018 році. Час довів: Словацько-український культурний та інформаційний центр у Пряшеві є потужним осередком не тільки духовних цінностей регіону, але й місцем плодотворних ініціатив передусім у розвитку різноманітних взаємодій між двома народами-сусідами. Варто наголосити: у фестивальних дійствах попередніх років завжди брали участь Дмитро Павличко, Роман Лубківський, які в тому часі були в ранзі Надзвичайних і Повноважних послів України в Словаччині…
У п’ятницю 20 червня 2025 р., модератори Людмила Ражина та Іван Рудий привітали поважних гостей – депутатів Національної Ради Словацької Республіки, парламентських депутатів, приматорку міста Свидник Марцелу Іванчову, голову Центральної ради Союзу русинів-українців Павла Боґдана, представницю Окружного уряду у Свиднику Яну Тхурікову, а також закордонних гостей – представників Об’єднання лемків у Польщі Степана Клапика та Василя Шлянту, делегацію Союзу русинів українців Сербії на чолі з відомим українським діячем Миколою Цапом. Теплими оплесками присутні вітали Надзвичайного і Повноважного посла України в Словацькій Республіці Мирослава Кастрана та почесного консула України Станіслава Обіцького.
Звісно, кожне свято характерне програмою. Так, перед офіційним відкриттям фестивалю у Піддуклянській бібліотеці відбулася презентація книжкових новинок за участю авторів, запрошених Спілкою українських письменників Словаччини (голова Іван Яцканин). У Свидник прибули гості зі Львова, Дрогобича, Ужгорода: голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України Олесь Дяк, члени правління – знаний письменник, видавець, заслужений журналіст України, редактор журналів «Гуцульщина і Покуття» та «Ґражда» Олександр Масляник, доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного університету імені І.Франка, заслужений діяч науки і техніки України Микола Зимомря, а також відомий видавець, директор ужгородського видавництва «TIMPANI» Ярослав Федишин.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Модерував зустріч Іван Яцканин, який як прозаїк і перекладач в останні десятиріччя зримо і результативно утверджує складові міжкультурної комунікації. Це засвідчують такі його окремі видання: «Місце проживання» (1987), «Наталка вже не плаче» (1988), «Усе залишиш» (1990), «Тіні й шрами» (1994), «Втеча» (1995), «Дерев`яний смуток» (1997), «Вернісаж» (2000), «Ангел над містом» (2001), «В усьому винні чоловіки» (2004), «Чарівний рюкзак» (2006), «Чорний ящик зрілої дами» (2009), «Втеча без вороття» (2010), «Пора вузеньких вулиць» (2013), «Мій дід Робінзон» (2013) , «Задуха» (2013), «Мить блискавки « (2015), «Мед і сіль» (2016), « Стороннім вхід заборонено» (2018) та ін. Окремої розвідки заслуговує його активна перекладацька діяльність, зокрема, численні інтерпретації з чеської, словацької, польської мов, у т.ч. з української на словацьку, зі словацької на українську. Це демонструють такі перекладні позиції, як роман «Рік довший ніж сторіччя. Життєва історія Александра Дубчека» (Ужгород, «TIMPANI», 2017) з-під пера словацького прозаїка Любоша Юріка, збірка «Таїна. Антологія словацької малої прози» (Ужгород, 2011, 272 с.), що містить конгеніальні україномовні переклади Івана Яцканина двадцяти чотирьох словацьких носіїв малої прози. Подібний здвиг хочеться порівняти з перекладачами Миколою Лукашем, Григорієм Кочуром, Анною-Галею Горбач та Іриною Качанюк-Спєх… Звідси – святковий акцент: Олесь Дяк та Олександр Масляник вручили Івану Яцканину престижну літературну премію імені Ірини Вільде (диплом, срібну медаль) за збірку оповідань «Білий легіт». Лавреат заслужив всеукраїнської подяки за жертовні зусилля, яких докладає, бо ж, власне, як багаторічний редактор утверджує уроки літературного добросусідства на сторінках журналу «Дукля». За визначенням Олеся Дяка «цей часопис став дзеркалом українського слова за межами України… І своїм самобутнім літературно-мистецьким і публіцистичним змістом збагачує обрії добросусідства вже сімдесят третій рік. Саме з його шпальт дійшло до читача чимало матеріалів про досягнення авторів зі всієї України, зокрема Львівщини, Тернопільщини, Закарпаття».
Доречно згадати факт: на Міжнародному літературному конкурсі рукописів прози «Крилатий Лев», координатором якого є Львівська обласна організація Національної спілки письменників України, високу оцінку здобув рукопис повісті «Я – Михась» Юліуса Панька. Показовими були на презентації і його видання: «Вимріяна подорож» (2014), «Карби кам’янистого поля» 2016), «Я – Михась» 2020), «Повний мішок правди» (2018), «Кам’яний Потік» 2024).
Учасники свята добре сприйняли презентовані видання гостей з України. Зокрема, гострі публіцистичні та прозові твори «Звір зі Сходу», «Каміння на всіх», «Люди з Вавилону»; Олександра Масляника (його ж збірку гуцульських прислів’їв, приказок і влучних висловів «Що кому смакує – най здоров пакує!» співавтори Петро Гавук, Ярослава Ткачук); своєрідний поетичний тритомник Олеся Дяка («Мрія про рівновагу», «Світ на узвишші», «Час одкровень»); збірки новел автора цих рядків («Образки Срібної землі», «Зелене відлуння» та «Сповідь на рушнику» (в словацькому перекладі Михайла Романа, упор. Тетяна Ліхтей). Микола Зимомря та Ярослав Федишин презентували також книжку «Добродійка Воленька й годинник Перемоги» (2023, видавництво «TIMPANI») Яни Грицай, з ініціативи якої постала традиція організації Днів української культури в Німеччині. Переважну більшість презентованих видань українські гості подарували Піддуклянській бібліотеці у Свиднику в особі директора Каміла Бенька з відповідними дарчими написами.
В рамцях програми фестивалю в ошатному Музеї української культури, заснованому у Свиднику далекого 1956 року, відбулося відкриття виставки картин «Послання гармонії», де були представлені роботи словацького художника Юрая Ткачика, українських митців – Аліни Славгородської із Запоріжжя та Михайла Довганя – із Вінничини, учасників творчого об’єднання «Козацька левада». Куратор виставки Ярослав Джоґаник, директор Музею української культури (від травня 2017 до березня 2025 р.), упорядник 29-го випуску «Наукового збірника Музею української культури» (Свидник, 2024), представив названих майстрів пензля. У представленні українських художників пан Джоґаник зауважив: «Вони були одними з перших, хто приїхав до Словаччини одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну і разом з Мирославом Цаповчаком створили міжнародний проєкт «Мистецтво проти війни». Привітала присутніх і Міріам Божик, яка нині виконує обов’язки директора Музею української культури у Свиднику.
Зрозуміло, мали місце можливості для діалогу з давніми і новими друзями. Не зітруться з пам’яті розмови з Євою Олеар, Людмилою Ґар’янською, Вірою Васильяк, Павлом Богданом, Іваном Яцканином, Михайлом Романом, Мирославом Сопогигою, Ярославом Джоґаником, Ладиславом Пушкарем, Юліусом Паньком, Йосифом Юрчишиним… Не раз і не два злітали на думку імена тих, хто вже за межею Вічності, – Миколи Мушинки, Ілька Галайди, Федора Ковача, Юрія Бачі…
Свято завершилося о нічній порі. Люди веселилися, сподіваючись, що одного ранку запанує мир на Землі і годинник Свободи проб’є час Української Перемоги!
Микола Зимомря, доктор філологічних наук, письменник,
Львівська обласна організація НСПУ