Сьогодні багато хто (мало не кожен другий) вважає себе письменником лише тому, що пише в блозі або соціальних мережах або … щось пише. Проте справжній письменник — це не просто людина, яка висловлює свої думки на папері чи в інтернеті. Це творець, що працює з глибиною думки, формує образи та смисли, які впливають на суспільство й культуру. Писати — це не лише процес вираження себе, а мистецтво, що вимагає майстерності, досвіду й відповідальності.
Незважаючи на воєнні виклики, українські письменники й надалі творять, видають книжки й беруть участь у літературних подіях. Так у рамках нещодавнього книжкового форуму в приміщенні Львівської письменницької організації колеги по перу представили цьогорічні літературні новинки, які безперечно привернули увагу читача і збагатили українську літературу.
Однією з новинок стала книга Наталії Калиновської “Сьогодні одягну я кімоно”, яка вийшла у видавництві “Каменяр” у серії “25 улюблених віршів”. “Це велика честь для мене, — зізналась пані Наталія, — адже серія включає видатні імена української літератури: Романа Лубківського, Марії Людкевич, Ігоря Калинця, Любові Проць “.
Прозаїк Юрій Грешко розповів про свою нову книгу “Преторіанці Антонівецької республіки”, за яку став лауреатом літературно-наукового конкурсу фонду імені Воляників-Швабінських. Він підняв важливі питання, що стосуються ситуації у Львівській письменницькій організації, наголосив на пробоемах, з якими стикаються сучасні письменники, і висловив занепокоєння щодо збереження літературної спілки: “Нас мало, але ми маємо щось унікальне, що відрізняє нас від літературної попси. Тож треба дбати про чистоту гільдії.”
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мирослава Данилевська-Милян отримала особистий комплімент від очільника Спілки Олеся Дяка за творче зростання, яке засвідчила у новій збірці “Зорі на стежці”. Пан Дяк, що модерував захід, порівняв творчість пані Мирослави із піднесенням очей до небес — символом прагнення йти вперед, попри всі труднощі.
Надія Мориквас , знайомлячи друзів зі збіркою поезій “Танець спійманої рибини” та повістю-есеєм “Повернення Білого ворона”, розповіла про важливість збереження спогадів, адже нові покоління не завжди толерують спогади і не розуміють старих жартів.
Письменниця з Моршина Любов Пікас ледве змогла обхопити свій значний літературний ужинок — оберемок книг, аби показати колегам. А це — видання у різних жанрах, серед яких переважають книжки для дітей з віршами, казками, навчальними розповідями про звірят та пташок, що вчать дітей розуміти навколишній світ, та небиличками.
Богдан Смоляк поділився своїм щоденником “Моя найбільша війна” і есеями на нього Віктора Палинського “Антиестетика війни”, які розкривають психологічний та емоційний вимір сучасної війни.
Галина Іванова презентувала книгу “Гостинець”, яка вже номінована на премію “Благовіст”. Її вірші, присвячені Дню вчителя, розкрили глибокі емоції та символізм жертовності молодого покоління.
Аліна Миколишин представила трилогію про Мармарощину та альбом про українців Румунії, зокрема етнічні українські села. Окрім літератури, вона також відзначилася як художниця і дизайнерка дитячих книжок, зокрема “Цікавинки для Даринки”.
Таким чином, навіть у непрості часи українські письменники дбають про розвиток національної культури, виступаючи голосом епохи.
Леся Бернакевич, Львівська обласна організація НСПУ