Війна зроджує біль, але й звитягу, ненависть до ворога, але неймовірну любов до свого народу. Вона змушує музи мовчати, та вони вбирають обладунки валькірій і вирушають на свій фронт зі своєю зброєю. Румовища не роблять картину світу привабливою, людські трагедії і смерті стають нестерпним супутником життя кожного українця, не змовкає ворожа арта, словом, страшні, апокаліптичні часи, та музи плачуть і борються зі своїм народом.
За ці місяці повномасштабної війни в Україні створено цілий пласт воєнної літератури, здебільшого це поезія та щоденникові записи з окупації. Вісім років війни на Донбасі, окупація Криму відображені в книжках, кількість яких сягнула під сім сотень. Та важливою є ще одна ніша – переклади з літератур держав-сусідів, що самовіддано допомагають нам у боротьбі з російським агресором. Ці натхненні мирним життям тексти про красиве й водночас болюче людське буття стають в час війни знаряддям ще більшого взаємного пізнання і порозуміння – культурного, а навіть екзистенційного.
Видана наприкінці 2021 року у львівському видавництві «Література та мистецтво» книжка «www.john» польської поетки з Познаня Едити Кульчак в українському перекладі львівської письменниці Ольги Кіс мала стати предметом обговорень на запланованих зустрічах в Україні, але 24 лютого перекреслило все. Тож серія презентацій українського перекладу за участю перекладача розпочалася у м. Познані (Польща) 8-9 червня 2022 року.
8 червня у мистецькій галереї «Розрух», що належить до Єжицького центру культури, її директор, художник Вітольд Закревський привітав авторку, перекладачку та численну публіку з подією, яка відбувається на тлі війни в Україні, але промовляє про життя, мистецтво, літературу, солідарність. Символічні українські соняхи, подаровані п. Вітольдом, освітили залу, а тоді розпочалася магія мов – польської та української. «Як гарно звучить українська мова!», – час від часу вигукує хтось із публіки. До розмови про українські справи, про цінність таких проектів приєдналися Дорота Єндрашик, видавець, Анна Потоцька, директор мистецької галереї «У Пйотровичах», Варвара Зьолковска, директор приватного католицького ліцею та інші.
Наступного дня для зустрічі гостинно відчинила двері мистецька галерея «Лазенґа Познаньська», а ведучим був її директор Мацєй Краєвски. Цього разу українські тексти читали дві харків’янки: культурна діячка Анастасія Медведєва, що живе тут протягом восьми років і пильнує український інтерес, та молода талановита режисерка Маргарита Пронченко, що мусіла виїхати з загроженого війною Харкова. В залі присутній Анджей Сікорскі, професор археології, поет та радіожурналіст, Станіслав Шварц, поет та літературний критик, художники, любителі літератури, і що дуже важливо – українці, які знайшли тут прихисток від війни.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мацєй Краєвски зворушено звертається до публіки. Каже, що в місті й околицях і до війни стрічалися українці, що приїхали задля заробітків, але як бракує таких зустрічей з людьми культури і мистецтва, як це відкриває народ, його потугу. Після завершення літературної частини починається особисте спілкування про творчі плани, хтось згадує своє українське коріння, і лунає багато-багато співчуття українцям та побажання перемоги Україні. Звісно ж, слова подяки польському народові звучать навзаєм при кожній нагоді, бо вони – від щирого серця.
Було б справедливо більше сказати про сам предмет – збірку поезій «www.john». Протягом усієї подорожі тематично поєднаними текстами читач разом з героїнею пізнають, хто такий Джон: витвір віртуальної реальності, сотворений з пікселів, і водночас зматеріалізована пронизлива туга за кимось, кого можна торкнутися і звернутися словом. Естетика постмодернізму, цього своєрідного літературного явища, що демонструє особливу нетрафаретну концепцію буття та безнастанні експерименти, прозирає у книжці авторки і наче заохочує сучасних українських поетів долучитися до загальноєвропейських мистецьких пошуків, не втрачаючи своєї ідентичності та національно-художніх цінностей.
У Познані не лунають сирени, та війна, здається, порушила спокій і тут. Всюди майорять українські стяги, Адам Міцкевич на постаменті – у синьо-жовтому шалику. На двірці хлопчики середніх класів огорнуті українськими прапорами ходять зі скриньками, збирають пожертви для України.
Світ вже ніколи не буде таким, як колись. Очевидність, яка справджується щодня. За цей світ ллється українська кров. Але й лунають нові пісні, пишуться вірші, відбуваються зустрічі з друзями, яких пізнали в біді і вартість їхньої підтримки – неоціненна. А музи як Кассандри – вони вже бачать переможене зло, вільну, відбудовану, квітучу українську землю, і долучаючись до перемоги Словом, так знаходять своє місце в борні.
Ольга Кіс, поетка, перекладач