В Українському культурному центрі в Парижі відбулась презентація книги Марини Препотенської «Межа/ Frontière» (есе, поезія) (2025), організована Українським культурним центром імені Василя Сліпака і Літературним клубом Парижа. Для парижан і гостей міста це стало справжнім святом душі, відкриттям авторки як багатогранної особистості, яка на чужині продовжує активне соціальне і творче життя, демонструє широту душі і силу творчого спротиву у воєнну добу.
Марина Препотенська є докторкою філософських наук, членкинею Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всесвітньої федерації поетів «Poetas del mundo», авторкою багатьох наукових і поетичних книжок, науково-популярних публікацій. З початком повномасштабної війни Росії проти України Марина приїхала до Франції не лише як біженка, а й як запрошена професорка-дослідниця Сорбонни і стала своєрідною провідницею української культури та науки. Вона заснувала у Парижі перше в Європі франко-українське кафе-філо, яке успішно функціонує вже понад два роки, набуває популярності у парижан та паризьких українців. Окрім цього Марина працює як журналістка знаного українського часопису «Жінка», є директоркою представництва науково-популярного видання «Амбасадор/ Ambassador» у Франції.
Тож книга «Межа» є ліричною сповіддю, своєрідним осмисленням себе і сучасників у наш непростий час. Це книга про кордони: між країнами і всередині кожного з нас. Це особистий текст про те, що українці переживають сьогодні, сповнений надій, філософських роздумів та життєвих сюжетів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Переклади поезій французькою мовою здійснили Людовик Букер, Сарадж Муамад, а також паризька українка, письменниця, поетеса і перекладачка Ольга Лалажель. Відкрила творчий вечір директорка Українського культурного центру Світлана Фоменко.
Пояснюючи ідею книги, Марина Пропетенська підкреслила, що війна вочевидь поділила життя українців на ДО і ПІСЛЯ. Авторка розкрила філософську теорію лімінальності – граничного, «підвішеного» стану людини у період потрясінь та невизначеності, що знайшло відображення у вступному есе до книги, а також розповіла про ментальну роздвоєність українців за кордоном, які намагаються інтегруватися в нових обставинах й водночас безперервно слідкують за подіями в рідній країні, глибоко переживаючи їх.
Назва книги у мене особисто зрезонувала такими рядками:
– Чи є межа людському болю?
Де той кордон, де прокидається надія?
Граничать з нею світло й воля,
Що злому часу протидіють…
Додам, що у книзі осмислюється не лише порушення фізичних кордонів, є й трансформація моральних меж, границь людяності.
У свій простір життя у Франції Марина привнесла величезний багаж різнобічних знань і досвіду, а ще – доброту і любов. Книга – щирий, емоційний відгук на трагічні сторінки війни, болючі проблеми сучасності. Своїми віршами та піснями авторка стверджує непроминальні цінності буття і сенс творчості як здатність «виробляти світло» у складні часи. Поетесі вдається тонко відчувати серцем та водночас осмислювати світ і себе у ньому крізь “раціо”. У книзі містяться п’ять тематичних розділів (Лімінальність; Спомини; No war; Іронічно; Кафе-філо), які мають свої пояснювальні передмови. Тож один з розділів є своєрідним дослідженням особистості авторки у лімінальності, коли “вже не Київ, але ще й не Париж”, наче зупинка на мосту між “вчорашнім і завтрашнім”:
Паризький дощ, вечірній бус, вогні неонових реклам.
А я з думками не зберусь – мої думки і тут, і там.
Як дві долоні, два світи малюють лінії літам.
І як непросто ними йти, коди душа і тут, і там. («Тут і там»).
Попри переїзд за кордон рідної країни, вимушену зміну місця проживання, Марина продовжує наукову і творчу діяльність, бере участь у міжнародних і всеукраїнських конференціях, проводить дослідження у Сорбонні, долучається до громадського і культурного життя у Франції. Те, що не вкладається у наукові тексти, Марина має змогу лірично описати у віршах: душевних, іронічних і щирих. Варто зазначити, що у текстах, філософських роздумах і поезії Марина справжня, адже її життєві орієнтири – Совість і Любов. На мапі її життя – Афіни, Прага, Краків, Берлін, Париж, Бретань і, звісно, рідний Київ, «який болить».
Про здатність творити під час війни Марина написала у вірші «Муза»:
Що то за муза в час війни?
Вона окрилена терпіннням,
У купі з відчаєм, і сни
Її розбиті потрясінням.
Серед руїн і по фронтах
Літає, втомлена, потрохи.
Лірична муза – білий птах
На чорній лінії епохи.
Кожний по-різному переживає свої особисті драми, тяжкі моменти життя. Свою картину стійкості поететеса метафорично розкриває у вірші «Серфінг»:
Я знаю ознаки стилю:
Ти – битий, але не збитий,
Чекаєш найвищу хвилю,
Аби на ній злетіти.
Над прірвою з водограю
Стрибок – у вітри солоні!
А Всесвіт тебе тримає,
Як малюка в долоні.
Звучали поезії Марини Препотенської про почуття, доброту і свободу, справедливість і чесність, вибір і торування свого шляху, людяність і живу енергію серця. Поезія Марини – життва й життєствердна, щира і пристрасна, як сама авторка, сповнена глибокого філософського змісту, світла і надії на краще. Присутніх зачарувало артистичне і проникливе виконання Мариною власних пісень під гітару («Переступаючи поріг», «Тут і там»; «Женев’єва»; «Любов усе-таки є»; «Два Моцарти» та інші).
Вірші Марини Препотенської крім авторки декламували друзі і шанувальники її таланту, а також поетеси Ольга Лалажель, Тетяна Добко, Тетяна Островська, Леся Тишковська, голова Літературного клубу Оксана Мізерак та інші.
Марині Препотенській вдалось не лише знайти себе на чужині, а й розвинути свої різнобічні таланти, згуртувати творчу громаду. Афористично і щиро звучать її рядки:
Ми – зерна, розсипані землями різними,
Але проростаємо знову вітчизною.
І навіть коли живемо неприкаяно –
Своє українство тендітно плекаємо.
Синхронний переклад, живий діалог з публікою забезпечував відомий громадський діяч Данило Штуль. Адже важливо не лише доносити світові правду про війну Росії проти України, а й знайомити зарубіжну аудиторію з яскравити особистостями, однією з яких є науковиця і поетеса Марина Препотенська. Поетичний вечір засвідчив, що творчість не лише культурно і духовно збагачує, долає відстані і кордони, а й розширює межі власного буття і відкриває нові горизонти самопізнання.
Тетяна Добко