У Німеччині вшанували пам’ять українських борців за свободу і жертв російської агресії

День пам’яті та вшанування українських борців за свободу і жертв російської агресії відбувся у місті Гайльбронн. На кладовищі є поховання українців – жертв Другої світової війни 1939-1945 років. У День жалоби біля пам’ятника зібралися люди, які вимушено покинули батьківщину під час нав’язаної з 2014 року російсько-української війни, щоб схилити голови перед пам’яттю всіх, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, незалежність і право українського народу жити на своїй землі. Гаррі Мергель, мер міста Гайльбронн, поклав почесний вінок до пам’ятника загиблих  українців у 1939-1945 років.

Прочитав молитву і провів Панахиду за душі невинно убієнних сталінським режимом провів Роман Врущак, священник УГКЦ з міста Штутгарт. Ігор Вернадський, лікар з України згадав тих, хто в різні часи боровся за свободу України, Героїв Небесної Сотні й усіх, чиї життя забрала війна росії проти України.

Анастасія Козак, голова Німецько-українського товариства, говорила про те, що наша історія сповнена боротьби, втрат і незламності. Протягом століть український народ переживав війни, репресії, переслідування та спроби знищити нашу державність, культуру і національну ідентичність. Жінка назвала головні дати битв України з росією: 1775 рік – руйнування російською імператрицею Катериною II Запорозької Січі, козацької столиці, козаки вимушені були знайти захист на Кубані, в Сербії та Хорватії; 1917–1923 роки – була створена Українська Народна Республіка, яку придушили більшовики,  а підтвердження була битва під Крутами, в якій брали участь студенти; 1932–1933 роки – мільйони невинних жертв Голодомору, факт геноциду українського народу було визнано навіть німецьким урядом у 2021 році.

Чимало слів Анастасія Козак сказала про великі втрати в часи Другої світової війни в Україні, а також українців, які зазнали депортацій; про учасників визвольної боротьби ОУН та УПА, Ярослав Стецько (ОУН) виголосив 31 червня 1941 року у Львові відновлення Соборної України, весь склад уряду було тоді арештовано німецькою армією та відправлено до концтабору «Buchenwald“. УПА на чолі з Тарасом Чупринкою воювала від 1942 до 1951 року проти російського тоталітаризму. Друга Світова війна в Україні тривала з 1939 до 1951 року, де втрати війни з Німеччиною сягали 8 мільйонів українців.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Після сталінського терору була певна «відлига» – почали активно діяти культурні діячі, зокрема «шістдесятники» описали трагедію війни та мріяли про створення соборної української держави. До цієї групи увійшло біля 100 діячів, найвідоміші – Василь Стус, Ігор Калинець, Євген Сверстюк, Юрій Бадзьо, Михайло Осадчий. Письменник Іван Дзюба видав книжку  «Інтернаціоналізм чи русифікація». Журналіст Василь Симоненко розкрив факти сталінських злочинів, разом із художницею Аллою Горською і режисером театру, кіно Лесем Танюком відкрили нові масові  захоронення жертв НКВС в Києві та повідомили про це поліції. Кадебісти побили до смерті Василя Симоненка.

В Київському державному університеті Алла Горська, Лесь Танюк, Опанас Заливаха створили вітраж «Кайдани порвіте», який негайно був розбитий представниками спецслужб, їх запроторили на 8-15 років до сибірських концтаборів.

Анастасія Козак також говорила про події 1986 року, про  загиблих та померлих внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2014 рік – рік Героїв Небесної сотні, які віддали життя під час Революції Гідності за свободу, гідність і європейське майбутнє України; під час Міжнародного фестивалю у Києві, на Хрещатику, в якому брали участь біля 50 мистців, був присутній німецький Бард Вольф, який не знайшов антисемітів серед нашого народу. Анастасія повідала про початок російської агресії у 2014 році проти України, окупацію Криму та початок бойових дій на Донеччині й Луганщині; про повномасштабне вторгнення у 2022 році росії в Україну.

Я торкнулася теми про Голодомор 1932 – 1933 років, тримаючи у руках книги Олекси Різникова  «Дайте, мамо, гами. Словник Голодомору», власну книжку – «Пустеля. Голодомор. Український південь». Згадувала книгу Василя Барки  «Жовтий князь». Подякувала всім країнам за визнання Голодомору як геноциду українського народу, відзначила, що про цю трагедію мало знають у світі. Це свідчила дискусія, що розгорілася в результаті обговорення моєї книги у Будинку літератури міста Гайльбронн.

Про події у Чорнобилі, коли спалахнула пожежа четвертого енергоблока – найбільшої аварії в історії атомної енергетики – розповідала через сприйняття цієї трагедії автором і учасником ліквідації, письменником Володимиром Шовкошитним, який подарував мені книгу «Чорнобиль: я бачив». Ця художньо-документальна повість правдиво розповідає про боротьбу за життя українців під час цієї жахливої катастрофи світового масштабу. Минуло 40 років від тієї страшної дати, що зачепила своїм чорним крилом Білорусь, інші європейські країни. За їхнє майбутнє віддали життя українці – ліквідатори аварії.

Ще раз нагадала про повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, всі присутні заходу відчули це лихо на собі. Світла пам’ять загиблим, подяка тим, хто продовжує боротьбу за нашу свободу.

 

Захід продовжився у приміщенні ратхаузу зустріччю із Симоном Ємченком, уродженцем Донецька. Молодий чоловік розповідав про  життя Донбасу до початку війни, про культурне розмаїття цього краю, його людей, традиції та особливу атмосферу.

Присутні почули особисту історію людини, яка знає Донбас не з новин і заголовків, а з власного життя та досвіду. Адже за кожним регіоном України стоять люди, їхні долі, пам’ять, культура та історія.

На культурний розвиток Донеччини і всієї України впливали потужні українські письменники Іван Дзюба, Володимир Сосюра, Василь Голобородько, Василь Стус. Про це не проминула нагадати присутнім.

Під час дискусії порушувалися питання історії, індустріалізації цього краю, русифікації та сьогодення – розгляду Донеччини, як розмінної монети, на тлі російської війни. Думка всіх зводилася до того, що мають бути дотримані міжнародні договори про державні кордони.

Особливе місце зайняла розмова про тих, хто знаходиться у полоні. Про це говорила заступник голови Німецько-українського товариства Гайльбронну Олена Хаваліц, чоловік якої зараз знаходиться у в’язниці росії. Кожен обмін полоненими дає сподівання на зустріч із рідною людиною.  Олена закликала рідних не втрачати надію, продовжувати діяти родичам, не покладаючись тільки на державу.

Емоції цього дняь підсилювалися віршами Василя Симоненка, Павла Тичини, Дмитра Білоуса, які читали Анастасія Козак, Ксенія Кулікова, а я представила вірш своєї землячки Ганни Король.

Зустріч закінчилася виконанням Гімну України.

Віра Марущак, письменниця, журналістка