“У найближчі 50 років нам мир із Росією не світить” – львівський журналіст опублікував свої воєнні щоденники

578

Про це пише gazeta.ua.

– У моїй книзі читач відразу потрапляє в цікавий трикутник: Донбас, окуповані території і Росія – зазначає журналіст. — Відчутно, що Кремль до цієї війни готувався з перших днів проголошення незалежності України, – каже журналіст і письменник Богдан Кушнір зі Львова. Він видав у харківському видавництві “Фоліо” воєнні щоденники “Таки війна …” У 2015-2016 роках служив на Донбасі у Силах спеціальних операцій Збройних сил України. Учасник бойових дій, автор пригодницьких романів про протистояння української та російської розвідок – “Помста оперативної розвідки”, “Невидима павутина”, “На лінії зіткнення. Любов і ненависть”.

У 1995-1996 роках я працював власним кореспондентом “Молоді України” у Москві. На конкретних прикладах бачив настрої російського політикуму того часу. А в 2015-2016 роках як офіцер Сил спеціальних операцій Збройних сил України брав участь в бойових діях на Донбасі. Там уже росіяни нас посівали “Градами” і кулеметами. Там уже була реальна війна. Не треба тішити себе ілюзіями: у найближчі 50 років нам мир із Росією не світить.

Про що ваша нова книга?

Про російсько-українську війну, яку чомусь назвали антитерористичною операцією, а згодом операцією Об`єднаних сил. Як же інакше, коли з обох сторін розгорнуті понад 50 тисяч вояків, а на підступах ще величезна армада, готова до повномасштабної бійні. Я спробував пояснити читачам, чому війну потрібно називати війною.

Як ви потрапили на фронт? Що змінилося відтоді?

2015 рік, військкомат, мобілізація – і я вже в навчальному центрі. 36 днів підготовки – і на Донбас. Усе дуже швидко. Що змінилося відтоді? Бліцкриг не вдався, і Росія вже говорить не про реставрацію імперії, а про створення економічного, військово-політичного об’єднання під російським зонтиком. Але це буде та ж сама імперія, що нагадуватиме Попандопуло з кінокомедії “Весілля в Малинівці”. Пригадуєте, як він ділив все по-братськи: це моє і це моє, а якийсь непотріб – тобі. Навіть кремлівські “пісатєлі” доходять висновку, що війна з Україною – це шлях у нікуди. Владислав Шуригін у книжці “Як воюють на Донбасі” повчає: “Необхідно вкладати гроші в проросійські регіони, надавати пільги. Лише створивши в цих регіонах гідне життя, прив’язати їх до себе рублем і товарами, мовою і культурою, тільки тоді зможемо розвернути Україну до Росії”.

Чомусь навіть кремлівські політологи приходять до думки, що потрібно розвивати економіку Росії, а не махати ядерною дубинкою. Цей же Шуригін визнає: українці воюють жорстко, азартно, вони мотивовані і готові воювати, а українське суспільство, як і раніше, об’єднане навколо свого політичного керівництва.

Скільки часу готували книжку до публікації? Як шукали видавця, як із ним співпрацювалося?

У вільну хвилину записував свої враження чи замальовки про конкретних людей. Частину щоденників використав у романі “На лінії зіткнення. Любов і ненависть”, який опублікував 2018-го у видавництві “Фоліо”. Нову книжку теж довірив “Фоліо”, бо вони мають широку мережу розповсюдження. Дуже хочу, щоб мої воєнні щоденники насамперед прочитали на сході та півдні країни.

Хто герої книжки? Який найбільше вас вразив?

Люди, від солдата і до генерала. Замальовка “Бойовий генерал” – про генерал-лейтенанта Володимира Кравченка, який нині командує операцією Об`єднаних сил на Донбасі. Солдати його поважали й шанобливо називали “наш Крава”. Написав і про генерала, якого ми ненавиділи, – він навіть до комп`ютера боявся підійти, інтриган і прислужник начальства. Таких дуже мало. Це генерали вчорашнього дня. Згадав і старшого солдата Івана Павлюка. Він зараз навчається в Національній академії Сухопутних військ.
Досі спілкуюся з друзями, бо те, що ми пережили, забути не можна. Мені пощастило зустріти чудових людей. Радий за тих, у кого все добре. На жаль, у декого не склалося. На війні як на війні.

Що відбувалося на ворожій території, коли ви були на Донбасі?

Цій темі присвятив два розділи – “За нульовкою” і “Країна мертвих мрій”. Серед дійових осіб ватажки “ЛНР”, російські офіцери і навіть кремлівський мрійник Володимир Путін, до якого я їздив в гості на Північний Кавказ. Цей епізод детальніше описав у романі “Невидима павутина”. Не хочу розкривати всі таємниці, бо книгу потрібно самому прочитати і відчути атмосферу тих років і подій. Але чим більше минає часу, тим менше я хочу згадувати про війну.

Я повернувся зі сходу й посадив у селі біля хати сад – 42 деревця. Хочу, щоб цей сад радував моїх внуків і правнуків.

Богдан Кушнір – український журналіст і письменник, член Національної спілки журналістів України. Народився 14 грудня 1957-го, у селі Вербівка Самбірського району на Львівщині. Навчався у Львівському національному університеті на факультеті журналістики. Працював журналістом та редактором видань “Молодь України”, “Київські відомості”, “Газета по-українськи”, “Голос України” та ін. Отримав премії “Золоте перо”, “Журналіст року в Україні” та ін.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!