Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського вже 55 років зустрічає в Голосієвому шанувальників творчості видатного українського поета, перекладача і громадського діяча та популяризує його поезію, наукові праці з мовознавства і літературознавства, що стали справжнім надбанням української національної культури.
Постанова про створення музею митця була ухвалена Радою міністрів УРСР 4 травня 1966 року, хоч самій поетовій садибі на 15 років більше. За спогадами рідних Максима Тадейовича, він не випадково вибрав місце для проживання на околиці Києва, біля самого Голосіївського лісу, де вікові дуби нанизують на крони сині озера — тиша і природа надихали поета на творчість. У затишному будиночку, стіни якого пам’ятають Володимира Сосюру, Андрія Малишка, Юрія Смолича, Остапа Вишню, Михайла Стельмаха, Платона Воронька, Георгія і Платона Майбород, Василя Стуса, Миколу Вінграновського, Івана Драча і Дмитра Павличка, поет написав свої чи не найкращі збірки «Троянди і виноград», «Зимові записи», «Вечірні розмови».
Чистота і мелодійність лірики, щирість кожного слова йшли від самого серця поета, який вчився жити по правді у свого батька етнографа, публіциста, громадського діяча Тадея Рильського, у визначних культурних діячів композитора Миколи Лисенка, збирача народних пісень Дмитра Ревуцького, актора і драматурга Панаса Саксаганського, яких знав змалечку. На початку творчого шляху Максим Рильський належав до мистецького об’єднання «неокласиків», звинувачуваних критикою у декадентстві і відірваності від соціалістичного життя. У 1931 році Максима Рильського заарештовує НКВС і він майже цілий рік перебуває за ґратами Лук’янівської в’язниці. Товариші з кола неокласиків і символістів Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Павло Филипович, Дмитро Загул були репресовані і загинули хто в Сандармосі, в Карелії, хто на Колимі. М. Рильський один з небагатьох літераторів, яким пощастило пройти через жорна тоталітарної системи і вижити.
Незважаючи на арешт, цензуру і звинувачення у «буржуазному об’єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність», що пролунали у 1947 році зі сторінок «Радянської України», яка надрукувала статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», поету вдавалося писати високомистецькі твори, незалежні від політики.
Серед тридцяти п’яти поетичних збірок митця, що вийшли в радянську добу, — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди і виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964). У 1943 році Максим Рильський обраний академіком, у 1944-1964 рр. був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960-го йому присуджено Ленінську премію, двічі поет був лауреатом Державної премії СРСР.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сучасник Максима Рильського культуролог-енциклопедист, письменник і публіцист, сотник Армії УНР Євген Маланюк говорив, що при відсутності вождів роль лідерів нації виконують поети. «Поет був унікальний, дивовижної теплоти, дивовижної ласки і якоїсь особливої такої аури, якої не було ні в Бажана, ні в Тичини, ні в Малишка. Ні в кого не було такого дивовижного, теплоносного, дивного вітру, який завжди віяв від Максима Рильського», — ділився своїми спогадами про зустрічі з митцем Іван Драч.
Таким і постає автор нев’янучих ліричних рядків перед відвідувачами музею у Голосієвому. Більшість експонатів, а їх в колекції закладу понад 30 тисяч, пам’ятають автора «Троянд і винограду» — тут його кабінет, бібліотека, улюблені книги, зокрема і підписані авторами, картини, музичні інструменти, особисті речі, фотоархів, кореспонденція. Є тут і величезна колекція унікальних рукописів.
Після карантину музей відновив роботу. Відвідавши його, можна дізнатися багато цікавого і маловідомого широкому загалу. Наприклад про те, що перший свій вірш поет опублікував у 12 років, що вчився музиці у самого Миколи Лисенка, і що саме Максиму Рильському, великому життєлюбу, видатний гуморист Остап Вишня, який теж пройшов через катівні НКВС, присвятив знамениту гумореску «Як варити і їсти суп з дикої качки».
Світлана Чорна, golos.com.ua
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.