28 листопада 2022 року в Мюнхені відбулась Архієрейська служба Божа і панахида за упокій душі 89-річного Юрія Шухевича, що 22 листопада 2022 року відійшов у засвіти.
Юрій Шухевич – Герой України, дисидент та член Української Гельсінської групи, син Героя України Романа Шухевича – віддав свою молодість та здоров’я на вівтар української незалежності та за кожного з нас.
Не часто в українській історії траплялося, щоб батько й син ставали легендами. Історія Романа та Юрія Шухевичів – одна з таких. До того ж – вони чи не єдині батько й син, які відзначені званням Героя України.
З одного боку, впродовж свого життя Юрій був наче тінню свого батька – за нього він відбував ув’язнення, його й сприймали, насамперед, як сина командира УПА, лагідно називаючи «Юрком». З іншого, хоча б через несамовитий термін ув’язнення – понад 30 років (!), Юрій Шухевич сам став феноменом визвольної боротьби, яку не припинив і в незалежній Україні.
Він походить з унікальної родини справжніх борців. Його батько – Головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. Мати Наталя у 1944 році стала в’язнем радянського ГУЛАГу. Її брат Юрій Мирослав Березинський був страчений поляками на початку 1930-х років, брат Романа Юрій був вбитий більшовиками, коли вони відступали перед фашистами у 1941 році. Сестра Романа Наталя також була в’язнем радянських таборів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Юрко народився 28 березня 1933 року в селі Оглядові, поблизу Радехова на Львівщині, де дідо по мамі був парохом місцевої церкви і де пройде дитинство Юрка.
Перші його спогади про батька – відвідини польського концтабору Береза Картузька, де за належність до ОУН з 1935 року був ув’язнений Роман Шухевич.
Юрій мав всього одинадцять років, коли його заарештували разом з матір’ю і відправили до Сибіру. Потім у тринадцять років його забрали у матері і по суті інтернували в дитячий будинок для дітей “ворогів держави”.
У п’ятнадцять років його заарештували просто за те, що він син свого батька. У шістнадцять його засудили до 10 років.
Загалом Юрій Шухевич відсидів понад тридцять років у радянських тюрмах, таборах, вигнанні й продовжував надихати оточуючих.
Російський поет єврейського походження, політв’язень радянського режиму Анатолій Радигін так характеризував його: “Ю. Шухевич був товаришем – розумним і щиросердечним супутником — щедрим і невтомним… Поки є такі люди серед нас – чекісти ніколи не доможуться ні цілковитої покірности, ні повного одуріння серед в’язнів… Ми були вражені й приголомшені новим вироком. Ми знали, що його знову чекає і сморід камер, і погані харчі, нерозуміння й ненависть по обидва боки тюремних дверей і невтішне горе його родини. Та хочеться повторити старе: “є ще лицарі на Україні!”…
За влучним висловлюванням президента Світового конгресу українців Аскольда Лозинського п.Юрій “був квінтесенційним мостом між поколіннями борців за проголошення незалежності України”.
Насправді, він був дуже скромним. Це кидалось у вічі кожному, хто мав можливість контактувати з ним.
Я мала щастя зазнайомитись з п.Юрієм та його дружиною Лесею Кальваровською 2016 році у Києві та Львові під час святкування 40-річчя Української Гельсінської групи, що стала важливою віхою в тривалій боротьбі проти тоталітарного режиму СРСР, боротьбі за права людини і суверенітет України.
Останній раз говорила з п.Юрієм у січні 2022 року. Точніше він набрав мене для того, щоб подякувати за вдалу, на його думку, статтю “Гаранти свободи”, що вийшла у Всеукраїнському тижневику “Слово Просвіти” і була присвячена 50-м роковинам операції КДБ проти діячів української культури, науки, духовності.
Чи часто ми знаходимо час, потребу і можливість, щоб привітати когось з виходом статті? А він знайшов…
Я була страшенно потішена його добрими словами, що спонукали мене працювати й далі. Саме ця стаття була номінована громадською організацією “Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих” на здобуття премії ім.В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики у 2022 році.
Його гострий розум, бажання справедливості, безкомпромісність в судженнях, вміння допомогти потребуючим, активна включеність в громадське та політичне життя країни викликали повагу. Він працював майже до останнього подиху. У 2010 році йому вдалося як першу цеглинку добитися Указу Президента України “Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті”, який потім довелось відстоювати в суді. Згодом був Закон про декомунізацію, Закон про визнання воїнів УПА борцями за волю України, активна робота у комітеті у справах ветеранів та учасників бойових дій.
Крім того, він був співавтором законопроєктів про тимчасово окуповану територію України, про розірвання дипломатичних відносин з Росією та про відновлення Україною ядерного статусу. Перший із них Верховна Рада таки ухвалила, хоч і з іншою назвою та зміненим змістом.
Лише кілька місяців тому він організував поховання Дар’ї Гусак – останньої зв’язкової свого батька. Він вважав це своїм обов’язком перед батьком і перед своїм народом.
Все його життя було боротьбою. Шухевич став символом не лише як син свого батька, але й як героїчна, непохитна особистість. Його слова говорять самі за себе: ”Якби мені ще раз довелося так прожити життя – то я, попри все, прожив би його саме так, у боротьбі за Україну!”.
З пошаною схиляємо наші голови, прощаємося і молимо Всевишнього за упокій душі Юрія Шухевича, в дорозі до життя вічного в Царстві Небеснім, де праведні спочивають.
І пам’ятаймо його слова, сказані колись польському журналісту Ігорю Мєчіку: “Батьківщина – завжди молода. І ми можемо робити її кращою, бо вона народжується знову з кожним новим поколінням”.
Ярослава Різникова