Цими дями у Львові вийшла антологія «Українське перекладознавство Пряшіщини» (Львів, 2024, 527 с.), яку склали львівські перекладознавці проф. Тарас Шмігер та доц. Олександра Літвіняк.
Антологія складається із оглядових і аналітичних статей згаданих авторів та 35 публікацій, авторами яких були пряшівські та мимопряшівські автори Словаччини. Найбільше статей належить М.Мольнару, Ю.Кундрату та І.Яцканину.
Справжнє пряшівське перекладознавство розпочалось аж в 50-х роках минулого століття, коли руське населення Пряшівщини, його культурно-освітні організації остаточно перейшли на українську національну орієнтацію, мову і культуру, коли з Києва повернулись студенти та аспіранти, закінчивши київські вузи – Київський держуніверситет ім. Т. Шевченка та Київський Педагогічний інститут М. Горького – Ю. Дацко, Ф.Ковач, Ю.Кундрат, М. Мольнар, М.Роман, М.Штець, які, ще будучи студентами та аспірантами, надрукували свої перші публікації в пряшівській пресі про реценцію творів видатних поетів України Т. Шевченка та І. Франка в Чехії і Словаччині та М.Роман навіть переклав разом з Г.Пашко на українську мову словацьку повість повість Т.Фіша «У вогні» (1957). До них долучився чех М. Неврли, який народився в Ростові-на-Дону, але початкову та середню освіту здобув в УРСР, вищу – в Празькому німецькому університеті та Українському вільному університеті та нарешті в Карловому університеті.
Антологія складається із трьох частин: Історичні огляди, Бібліографія, Статті, рецензії, відгуки. Підрозділи: Перші ластівки, сторінки історії українського перекладу, українська література у словаків і чехів, Персоналії перекладачів, Теорія і практика художнього перекладу, Фаховий переклад. Вже назви підказують, яке широке коло тем і проблем становить собою згадана антологія.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Укладачі Т. Шмігер. О. Літвіняк переглянули, вивчили і уклали антологію та біліографію на підставі поки що лише українських текстів, надрукованих у періодичних пряшівських україномовних журналах – Наукових збірниках Музею української культури у Свиднику, Наукових записках КСУТ, в журналах «Дукля», «Дружно вперед» і в газеті «Нове життя». Залишились поза увагою публікації, надруковані пряшівськими і мимопряшівськими україністами, перекладознавцями в словацьких, чеських збірниках, журналах та в Україні, але і так бібліографія, яку склав Т. Шмігер, містить 610 позицій. Вона свідчить про продуктивність пряшівських перекладознавців, число яких невелике, десь 10-15 осіб. Як на мене, бібліографія найцінніша частина із усієї антології. Чомусь поза увагою авторів пряшівських і львівських залишились такі автори статей про українсько-словацькі літературні зв’язки і переклади із словацької мови на українську і навпаки, як літературознавець М.Неврли, поет і перекладач С. Макара, який переклав і видав п’ять самостійних збірок словацьких поетів і нарешті антологію українською мовою, яку склало 19 поетів Cловаччини 20-21 століть під назвою «Поезія, молитва серця» (2009). Мілан Бобак, поет, який переклав українською мовою ряд словацьких і чеських поетів, які вийшли в періодичній українській пресі і дві поетичні збірки Д. Гев’єра і К.Хмела. Федір Ковач, переклав із словацької мови на українську повість «Хроніка» П. Їленмніцького, яка вийшла в Пряшеві та у Києві, Ф. Краля «Ченкової діти», Л. Ондрейова «Оповідання з гір», Ю.Барча-Івана «Мати», Я. Козака «Маріянна Радвак» та ряд статей про рецепцію творів І.Франка в Словаччині та українським населенням Пряшівщини. Ю. Дацко, перекладач, журналіст, театрознавець переклав на українську мову близько 12 п’єс, які йшли на сцені УНТ,серед них такі автори, як Я. Голий, Я.Солович. О. Заграднік, П. Ковачік та інші. В. Юричкова належить на сучасному етапі до найактивніших перекладчів сучасних українських поетів на словацьку мову.
О. Літвіняк до сподвижників українського перекладознавства Пряшівщини залучила таких перекладознавців, як М.Мольнар, М.Роман,І.Галайда, Я.Юрчо, Ю. Кундрат, Й. Шелепець та І. Яцканин. Я б ще додав І. Мацинського та вище згаданих – С. Макару, М. Бобака, Ф. Ковача, Л. Баботу, В.Юричко. Правда, у кожного автора свої мірки і я це респектую.
Цікаві погляди висловили обидва львівські автори на перекладацькі школи України і Словаччини, в тому числі навіть і на «пряшівську перекладацьку школу».
Обидва укладачі антології заслуговцють високу оцінку передусім од пряшівських перекладознавців, що увели їх труд у загальноукраїнський контекст. Читачі України можуть так дізнатися, що й таке нечисельне українське населення, яким є населення Пряшівщини, протягом не лише 60 років, але й ще з часів національного відродження багато зробило для поглиблення словацько-українських літературних контактів..
Міхал Роман
м. Пряшів, Словаччина