Днями прозаїкові, есеїстові та драматургу, директорові Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, Шевченківському лавреатові Романові Гораку виповнилося б 84 роки. Однак цього разу шанувальники його таланту й колеги зібралися у Львівському музеї етнографії та художнього промислу з іншої, сумної причини. Минуло сорок днів, як не стало дослідника життя й творчості Івана Франка.
За життя всі знали, що Роман Горак був постаттю непересічною. Та водночас багато хто не усвідомлював, яким він був насправді. Під час вечора пам’яті прозвучало чимало фактів і спогадів, які відкривали письменника й громадського діяча з нового боку, попри те, що перелік його досягнень давно зафіксований у довідниках та енциклопедіях.
Роман Горак поєднував у собі науковця і белетриста, і саме в цьому поєднанні полягала особливість його творчості. Як дослідник, він висвітлював маловідомі сторінки життя Івана Франка. Він одним із перших заговорив про особисте життя Каменяра, показавши світові не лише письменника й громадського діяча, а й живу людину з її внутрішніми драмами. Це осмислення вилилося, зокрема, у п’єсу «Тричі мені являлася любов», яку високо оцінили й за межами України.
На відміну від багатьох митців, зосереджених передусім на власній творчості, Роман Горак глибоко переживав за долю української літератури. Його не полишала думка про те, хто досліджуватиме Франка після нього. Водночас коло його наукових і творчих зацікавлень було надзвичайно широким. Він працював над постатями Маркіяна Шашкевича, Леся Мартовича, Василя Стефаника, Марка Вовчка, Софії Яблонської, зробив вагомий внесок в увіковічення пам’яті Ірини Вільде, з якою його єднала спільна літературна справа і багаторічна дружба з її сином.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Характерною рисою його дослідницького методу було те, що, спираючись на архіви й наукову базу, він умів показати своїх героїв як живих людей, а не застиглі постаті з підручників чи пам’ятників.
Про Марію Заньковецьку написано чимало, проте саме Роман Горак особливо виразно окреслив трагедію цієї видатної української актриси: маючи можливості виступати на європейських сценах у ролях світової класики, вона все життя виконувала образи сільських жінок на рідній землі. Так само глибоко він осмислив долю дружини Івана Франка у п’єсі «Божевільна», показавши складність життя поруч із генієм, у бідності й постійному психологічному напруженні.
Роман Горак був також сценаристом і коментатором документальних фільмів про Івана Франка, зокрема «Місцями Івана Франка», «Дорогами Івана Франка», «Іван Франко і ми», «Візії Івана Франка», «Бойківські образки», «Дім на Софіївці», «Іван Франко і Михайло Грушевський». Не всі знають, що екранізації детективних творів Франка «Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими» здійснювалися за його науковими консультаціями.
Зі спогадами виступили голова Львівської письменницької організації Олесь Дяк, актори Національного театру імені Марії Заньковецької Олександра Люта та Святослав Максимчук, письменник Олександр Масляник, директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, сини Романа Горака. Модерував захід завідувач сектору експозиції музею Андрій Колотай. Прозвучала думка, що кількість спогадів і свідчень настільки велика, що варто було б організувати окрему конференцію, присвячену науковій і творчій спадщині письменника.
У залі, де відбувався вечір пам’яті, стояла друкарська машинка, за якою свого часу працював Роман Горак. Поруч – його численні книги. Здавалося, що ось-ось він увійде, сяде до столу і схилиться над черговим архівним документом, продовжуючи свою щоденну працю дослідника. Не полишало відчуття, що Роман Горак і далі присутній поруч – у живому слові, яким він умів поєднувати науку і літературу.
Леся Бернакевич, Львівська обласна організація НСПУ