У Києві відбулась презентація книги Євгена Сверстюка

99

Ще за
півгодини до початку заходу презентаційну залу почали заповнювати люди.
Телевізійники налаштовували камери, фотографи обирали точки, а журналісти
просто тинялися з кутка в куток. Хвилин за 20 всі місця були зайняті і багато
хто стояв у проходах або в сусідній залі, спостерігаючи за презентацією через
спеціально встановлений для цього екран.

Зовсім несподівано
в з’явився кардинал Любомир Гузар з помічником, які зайняли місця у першій
лаві.

Гості
здебільшого – люди старші, молоді було зовсім небагато. Дехто був у вишиванках.
Люди стиха говорили і переглядали книжку, заради якої тут і зібралися.

В сусідньому
залі, що з екраном, Ігор Жук настроював свою семиструнну гітару.

Але ось
з’явився пан Євген Сверстюк і оплески луною пішли приміщенням.

Першою слово
взяла модератор цього заходу – Наталія Кучер, старший науковий працівник
Національного музею літератури України. Вона розповіла, що книгу видало молоде
видавництво «Кліо». Протягом презентації вона також розповіла, що загалом все
те, що описано в цій книзі, осмислювалось і писалось 40 років; 8 есеїв
видавалися ще 1992 році – 20 інших побачили світ вперше у цьому виданні. Книга
піднімає тему, яку сучасна література обходить увагою – це тема християнства.
Другою, але не менше помітною, темою є українськість Гоголя, яку й досі
ставлять під сумнів. Потім виступив пан Сверстюк,  який розповів, чому саме Гоголь так зацікавив
його: «За всіма відомими людьми щось тягнеться 
– плітки за Пушкіним, скандали за Лєрмонтовим, анекдоти за Криловим, а
от з Гоголем –  якась просто глуха
загадка… Власне, Гоголь дав мені ту поживу, яку не міг мені дати ніякий інший
письменник… ».

А потім
запросив до слова Тетяну Кришталовську, редактора книги. Вона була у захваті
від співпраці з Є. Сверстюком: «Коли я почала роботу над рукописом, одразу
помітила еталонність тексту, тонке авторове чуття мови та майстерне володіння
словом. Наша співпраця супроводжувалася толерантністю і співпорозумінням. Євген
Олександрович вимальовує дуже багато образів Гоголя того часу – сатирика,
романтика, містика, гумориста. Крім того, автор аналізує роздвоєність духу,
мотиваційну базу вчинків Гоголя…».

З виступу
поета Миколу Горбаля: «Постать Гоголя – трагічна постать». Його цікавила роль
отця Матвея в житті цього письменника і чому не перетиналися шляхи Гоголя і
Шевченка.

Василь
Овсієнко зізнався, що прочитав лише дві третіх книги, але пообіцяв дочитати до
кінця. Здивувався, чому в книзі немає покликань на Маланюка, а також заявив, що
«склав найкоротший план для партії Зелених – реставрувати Кучкове болото, на
якому стоїть Москва, бо допоки вона стоятиме – спокою у світі не буде». А
наостанок додав, що «пана Євгена тяжко переказувати – його треба вивчати
напам’ять і цитувати як Святе письмо».

З ініціативи
автора, слово надали кардиналу Любомиру Гузару:

«Під впливом
того, що слухаю з ваших уст, хотів би ось що сказати. Ми якраз цього року маємо
святкувати 1025-ліття християнства в Україні, християнства як офіційної релігії
нашої держави. Мені здається, що така книжка, про яку сьогодні говоримо, це,
може, один з найкращих способів відсвяткувати цей ювілей. Без великої помпи,
але духовно. Любові Бога, любові рідної країни, рідного народу. Я тому вважаю,
що це навіть якогось роду провидіння надихнуло автора на те, щоб зібрати оті
думки, ті погляди, застановити нас задуматися над тим, а що значить для нас ця
дата.

Гоголя  можу назвати свого роду пророком. Щоб його
зрозуміти, треба було також людей, які були б на рівні Гоголя.

Саме завдяки
таким авторам, як Євген Сверстюк, ми пізнаємо нашу власну традицію, хто ми є і
якими ми повинні бути»…

Презентація
тривала, аж тут несподівано на сцену вийшов хлопчик років 10 і подарував
авторові букет квітів. Без будь-якої сором’язливості він сів на вільний
стільчик прямо біля пана Євгена, але скоро знудився й пішов…

Хтось із
гостей спитався, що, крім віри в Бога, давало Євгену Сверстюку сили для того,
щоб досягти такої поваги серед мислячої інтелігенції.

Відповів
автор своєрідно: «Ми прийшли на цей світ трудитись. Ми прийшли боротися і
змінювати його. Але це приватна справа кожної людини, наскільки йому тяжко
виносити той світ і то ще питання, кому важче. Гоголю було важко від взятої ним
непомірної ноші.

Достоєвському
раз сказали: «Талановито. Майже як в Гоголя. Але таланту немає». Страшнішого не
можна було сказати письменнику. Гоголь сидів у ньому і Достоєвський хотів
якимось чином подолати його в собі. Він був абсолютно залежний від тих зерен,
які були посіяні Гоголем…».

На
завершення всі бажаючі почали підходити до автора за автографа чи просто з
бажанням висловити особисто кілька слів.

Данило Задорожний

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!