У Києві презентували серію книг "Історія без цензури"

201

 
Останні напрацювання професійних істориків просто і доступно  розповідають про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. З запланованих десяти томів серії наразі вийшло два перших – “Народження країни” та “Поле битви — Україна”, пише Вечірній Київ.
Ініціатор проекту Кирило Галушко популяризацією історії займається вже давно і відзначає, що  цікавість українців до власного минулого у зв’язку з подіями на сході і півдні країни значно зросла.
– Коли розпочалася війна, ми, історики, здійснили свій спротив – створили сайт  «Likбез. Історичний фронт», який мав на меті розвінчувати пропагандистські міфи. Також  започаткували публічні зустрічі в рамках “Відкритої школи історії”, – пригадує  кандидат історичних наук . – Навколо сайту згуртувався колектив дослідників різних періодів, від археології до Другої світової. До нас і звернулося видавництво “КСД”: історія зараз в тренді, тож вони шукали, хто може швидко підготувати матеріали.
За його словами, серія “Історія без цензури” не намагається дати виключно нове бачення історії України, головне завдання – викласти її зрозуміло для широкої публіки.
Перші чотири томи є тематичними і присвячені окремим проблемам: “Народження країни” (назва, символіка, формування території і кордонів), “Поле битви — Україна” (воєнна історія), “Тіні згаданих предків” (походження українців), “Лицарі дикого поля” ( історія Південної України). Окрім авторів “Likбезу” до роботи над виданнями залучають й фахівців з різних міст. Наприклад, історію Південної України написали автори з Одеси, Нікополю, Харкову. Інші шість томів  викладатимуть історію хронологічно, від найдавніших часів до Другої світової війни.
Кирило Галушко є автором розділу “Шлях України на карту” в першому томі, де розповідається, яка територія називалася Україною, як сформувалося поняття “українські землі” та які існували історичні назви нашої території.
– Україна як держава на сучасній території склалася досить пізно, але це не означає, що наш народ з’явився нещодавно, – переконує дослідник. – Він просто змінював назви: русини, черкеси, козаки, полтавські, тутешні… Україна ж на карті почалася з Подніпров’я на початку 17 століття, а за часів Хмельницького в європейських картах вона позначалася як країна з провінціями, яка охоплює територію Центральної України.
Другий том “Поле битви — Україна” вміщує серію нарисів про те , які воєнні конфлікти відбувалися на українських теренах і як місцеве населення брало у цьому участь. Кандидат історичних наук, доцент КНУ ім. Шевченка  Олексій Сокирко підготував розділ, що стосується козацької доби:
– Я намагався показати специфіку військової справи: яким чином була організована армія, як і через що відбувалися війни. Армія Гетьманщини складалася не лише з козаків, а й з ополчення міст, найманців гетьманів і ця структура була характерна для збройних сил Європи. Тож наша військова культура в ту епоху була органічною частиною європейських практик. Вперше в популярній літературі я здійснив порівняння з сусідами: чим ми відрізнялися і що було спільного із Сходом і Заходом. Також сюди увійшли чисельні уточнені дані стосовно чисельності військ, озброєння.
Складні події національно-визвольної боротьби 1917-21 років з усіма політичними хитросплетінням описав доцент історичного факультету КНУ Андрій Руккас.
– Наголос роблю на нашій збройній боротьбі за незалежність, яка було проголошена 22 січня 1918 року, – пояснює історик. – Тоді не вдалося її захистити, були поразки, але були й перемоги. Це надзвичайно важлива частина нашої історії, на якій сьогодні має будуватися національно-патріотичне виховання.
Формуванню, структурі УПА та Карпатської Січі, військовим подіям 1941-44 років присвячені розвідки Яни Примаченко, кандидата історичних наук та наукового співробітника Інституту історії України НАНУ.
– Тогочасна українська військова традиція не вкладається в загальну військову традицію, бо Україна тривалий час була бездержавною: воювала в складі інших армій, або мала свої парамілітарні організації, –підкреслює дослідниця. – Тактики гібридної війни, про які багато сьогодні говорять, використовувала ще УПА – це позиція слабшої сторони, яка намагається нанести удар більш потужній армії. Я наводила приклади, найхарактерніші: для УПА, зокрема описала битву під Гурбами, де діяла класична партизанська армія.
До друку готові наступні два томи серії. А весь десятитомник з’явиться у продажу, як обіцяють автори, вже влітку.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!