Нещодавно в приміщенні Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка, що на розі вулиць Володимира Панченка та Дворцовій, відбувся вечір вшанування пам’яті Віктора Олексійовича Погрібного – справжнього патріота, талановитого поета, прозаїка, публіциста, педагога, заслуженого журналіста України та просто хорошої, щирої, небайдужої людини.
Напевно, та Великовисківська розлога долина, той неосяжний, хвилястий, як море степ, з його вічною задумою та легкою меланхолійністю, шепітливий очерет, густа трава та блакитний річковий плес біля підніжжя крутих берегів Висі, мають якусь магічну, дивовижну силу, адже ця земля дарує світу добрих, працьовитих та щирих людей, і серед них зірками сяють імена корифея українського театру, драматурга Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) і сучасного письменника, класика української літератури Віктора Погрібного.
Про Віктора Погрібного багато сказано і багато написано і безумовно, про нього ще будуть і будуть писати, досліджувати його творчість, життєвий шлях, розгадувати таємниці його особистості. Самим Майстром також сказано і написано немало. Він знаний український письменник, Лауреат найпрестижніших літературних премій. П’ятого серпня 2022 року йому б мало виповнитися вісімде-сят сім років.
Для нас, письменників Кіровоградщини особливо цінною і вагомою є літературна премія ім.Євгена Маланюка, яка була започаткована у 2002 році.
Євген Маланюк – наш земляк, сучасник Юрія Яновського, письменник зі світовим ім’ям, публіцист, есеїст, патріот. Віктор Олексійович Погрібний одним із перших на Кіровоградщині став Лауреатом премії ім. Є.Маланюка за книжку “Серед українців», яка була видана у 2004 р. в Центрально-Українському видавництві накладом в 1000 примірників.
“Серед українців” – це збірка статей, що були опубліковані в періодичних виданнях з 1986 по 2004 роки. Назва книжки точно відповідає її змісту. В ній йдеться про життя наших земляків у після радянський період. Є тут і про становлення Української державності, до цих подій Віктор Олексійович був причетний безпосередньо, і про формування нового світогляду кіровоградців у незалежній державі, і суто філософські розмірковування про сенс життя, про прояви людської душі – святої і грішної одночасно, про виховання молоді про повагу один до одного, та багато ще чого — і все — життя, у всіх його проявах.
В цій книжці, як на долоні, лежать Душа і Серце Майстра, сповнені щирої любові до людей, до рідної землі, до матері, до Батьківщини. В ній – без прикрас — майже двадцять років бурхливого життя нашої держави та життя письменника, озброєного безпристрасним пером, легким і натхненним, коли він підносить до небес велич і красу Людини, і пером-нищівним списом, коли він цілить в бездуховність, жорстокість, байдужість, неробство.
Тому одним з трьох епіграфів до своєї книжки він взяв вислів Георга Фрідріха Генделя «Я б не виконав свого завдання, мілорд, якби людям приносив лиш задоволення. Я хочу, щоб вони стали кращими”.
Вшанувати пам’ять знаного земляка зібрались журналісти, письменники, науковці, друзі, учні, всі ті, до кого доторкнувся він своїм щирим серцем, ті, з ким разом працював, ті, кому дав путівку у життя і кого твердою рукою підтримував на тернистому літературному шляху.
Добрим словом згадували Віктора Олексійовича, гортали сторінки його книжки «Серед українців». У виконанні метра художнього слова Миколи Барабулі та актора і режисера Романа Бутовського пролунали вірші «Україна» та інші, есе «Поцілувавши землю України», «Написи на рушниках», «Я до баби не поїду», відкритий лист «Врятуймо Арсенівку», а також пісні на слова Віктора Погрібного «Коси-Коси», «Зорі», «Горобина» у виконанні дуету «Пара Лель». Гостей привітала дочка письменника Ольга Погрібна, спогадами поділились директор бібліотеки ім.Є.Маланюка Лариса Савенко, директор музею-заповідника «Арсенівка» Микола Кравченко, директор Обласної філармонії Наталія Агапєєва, поет Олександр Косенко та одна з засновників ОО «Духовний центр Кіровоградщини» Тетяна Барно.
Впевнена, що висловлю загальну думку, якщо зазначу, що збірка публіцистики Віктора Погрібного «Серед українців» – це не тільки тонкий зріз життя наших земляків під прискіпливим оком автора, це ще й Хрестоматія людяності, а кожна стаття – це урок Духовності, це роздум про найголовніші людські чесноти або ненав’язлива, мудра настанова чи порада.
Для Віктора Олексійовича було непритаманним розділяти на перші та другорядні такі цінності, як своя домівка, своя родина, земля, що зветься «карпенківським» краєм і Батьківщина. Для нього все це було однаково рідне, своє.
Він приклав багато зусиль до створення музею-заповідника в Арсенівці, завдяки його наполегливості була покладена дорога з обласного центру в це віддалене село, посаджені дерева, відремонтовані будинки… Багато добра він зробив для людей, тим його і пам’ятають.
Віктор Олексійович завжди мав активну життєву позицію. З перших років свого літературного життя він – у вирі громадських та політичних подій, при становленні Незалежності нашої держави – один з найактивніших членів Народного Руху, делегат перших з’їздів української інтелігенції, народний депутат обласного скликання. Віктор Погрібний до останнього подиху відстоював питання рідної мови, боровся за чистоту українського слова, за покращення життя своїх земляків. Йому боліло все, що гальмувало розвиток, розквіт Батьківщини. Небайдужим було і те, якими виростуть діти, хто і як буде після нього розбудовувати державу. Щодня, а в останні роки — всупереч хворобі, він брався за перо – свою найміцнішу зброю.
“…То як зв’язати пісню з босими ногами? А воно саме зв’язується. Роззуйтеся на околиці, на своєму городику, на чистій стежині і пройдіться босоніж… Вам захочеться заспівати. Бо ваша душа з’єднається з душею землі. Душу вона таки має. Бо не квітчалася б так у весняний цвіт — найсвятіше видиво.
Отож, босоноге на стежині — це не лише здоров’я фізичне. Це здоров’я духовне, якого не видно, але без якого – наша стежина — до прірви Страшного Суду. А хотілося б, щоб ще віки земля тієї стежини по-материнськи лоскотала засмаглі ніжки наших дітей”.
Такими словами закінчується книжка «Серед українців»: просто, безпафосно, мудро. Так само закінчив і свій земний шлях Віктор Погрібний, стомлено припавши до землі на своїй садибі . Саме до тієї землі, на яку колись, багато років тому, вперше в житті ступив своїми маленьким босими ніжками…
Книжка В. Погрібного «Серед українців», випадково (хоча святі Отці стверджують, що в житті людей нічого випадкового бути не може – на все воля Божа) потрапила до мене через двадцять років після її першої публікації. Коли я її прочитала, то вже не змогла відкласти на полицю, захотілося поділитися її безцінним скарбом.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так виникла ідея створити літературознавчий проєкт «Живі сторінки». Мета проєкту – знайомити мешканців нашого міста та області з духовним скарбом України, й в першу чергу Кіровоградщини, вести на прикладі прочитаних творів відверту розмову про звичайні людські цінності – взаємоповагу, терпимість, щирість, відвертість, любов тощо.
До реалізації цього проєкту залучилось декілька бібліотек Кропивницького, Комунальний заклад «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради», Кропивницький обласний краєзнавчий музей, літературні об’єднання «Ліра» та «Парус.
Запрошуємо до співпраці всіх, кому небайдуже духовне відродження нашої нації .
Автор і ведуча проєкту «Живі сторінки»
Голова ОГО «Духовний центр Кіровоградщини»
письменниця Елеонора Бєльська