У Коростені вшанували пам'ять письменника Міхи Козимиренка

249

Шостого
лютого в Коростенській центральній міській бібліотеці відбувся вечір-реквієм з
нагоди 75-річчя члена НСПУ, лауреата Міжнародної премії імені І. Франка,
поета-перекладача, самодіяльного композитора, викладача Міхи Козимиренка, який
народився саме цього дня. Участь у ньому взяли працівники закладу, учні
місцевих шкіл, вчителі, письменник, заслужений журналіст України В. Васильчук,
лауреат премії імені І. Огієнка., голова Житомирської обласної організації НСПУ
М. Пасічник. Ведуча вечора поетеса Г. Цепкова розповіла насамперед про
творчість і співпрацю з ювіляром:

–         
Ми давно дружили з ним, читали одне одному свої твори, правили їх. Це була
своєрідна творча співдружність, обопільно корисна. Він був справжнім і
відвертим, дуже близько пройнявся долею ромів, не байдуже ставився і до долі
українського народу, адже мама його була українкою.

Своїми спогадами поділився і В.
Васильчук, який майже 15 років співпрацював і дружив з поетом:

–         
Міха був неоднозначний, але щирий, говіркий, але разом з тим і мовчуном. Був у
нього надзвичайний талант слухати. Ми разом організовували
літературно-мистецьку студію «Древлянка», видавали його книгу для ромських
дітей «Коли виростеш ти сину…» Допомагала нам і моя донька Юлія, яка зробила
малюнки до книги. Ми будемо завжди його пам`ятати, читаючи проникливі поезії,
слухаючи гарні пісні.

Багато цікавих епізодів з життя
поета повідала журналіст Є. Виговська, яка вчилася разом з ним в одній школі. А
Михайло Пасічник розповів про своє знайомство з Міхою Козимиренком і коротко
проаналізував творчість і життєвий шлях автора

–         
Це талановитий літератор, прекрасна людина, чуйна, товариська, – підкреслив
він, – Спасибі вам, що ви так шануєте своїх земляків. Спадщина Козимиренка
досить велика і багатогранна, і сподіваюсь, що його твори ще виходитимуть у світ.
А ще я хотів би поставити в приклад Міху всім, як треба любити українську мову,
наполовину ром, наполовину українець, але як він любов мамину мову!

Після цих слів, мабуть, буде
доречно згадати слова Міхи Козимиренка, який сам казав колись не без гордості;
«Моя нене, Україна, ти й цигана визнала за сина». Мова, слова Міхи – прості й
щирі, сповнені душевного тепла, глибинного почуття доброго людського серця, в
якому нур­тує кров народу країни, яка дала притулок, кров батькової нації, яка
з національних мен­шин стає зрештою повноправ­ною нацією серед багатьох націй
незалежної Держави, бо має відтепер власну мовність, свою літературу, які
щодень творив гордий, емоційний український циган. Крім усього, він завжди дбав
про своїх співвітчизників, не забуваючи при цьому земляків. Тож і писав так:
/Своїх батьків не відцурався//і не ховаю – чий я є.//І падав я, і
піднімався,//Але завжди казав своє./

Варто також зазначити, що
інність творчості Міхи полягає, насамперед, у мовному аспекті та в ав­торстві,
бо, мабуть, уперше в історії України простий циган переклав мовою ромів такий
вагомий творчий ужинок Та­раса Шевченка. Відтоді мій рідний Коростень назавжди
увійшов в усі енциклопедії, антології, довідники, де згадується Великий Кобзар.

…Протягом вечора учні та
колеги-викладачі Школи мистецтв, де свого часу працював Міха Козимиренко,
читали вірші поета, виконували його пісні.

Олесь ВІКТОРОВ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!