У Довженко-Центрі відкрилася виставка українського кіноплакату 1920-30-х років

У Музеї кіно Довженко-Центру для відвідувачів відкрилася виставка українського кіноплакату 1920-30-х років «Кричати! Кликати! Горіти!» – спільний проєкт Довженко-Центру та Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Про це повідомляє dovzhenkocentre.org.

Глядачі вперше побачать близько 100 рідкісних кіноплакатів з фондів Відділу образотворчих мистецтв Інституту книгознавства НБУВ, створених українськими художниками до вітчизняних та зарубіжних кінокартин, що виходили у тогочасний прокат. Цілісне уявлення про кінорекламу як індустрію дадуть документи з Кіноархіву Довженко-Центру: буклети, лібрето, листівки, рекламні аркуші в газетах та журналах 1920-30-х років, а також оригінальні фрагменти художніх фільмів.

Попри значні тиражі, що часом сягали 10 000 примірників, більшість плакатів збереглася у невеликій кількості, а деякі з них є чи не єдиним свідченням існування стрічок, що вважаються втраченими. На відміну від живопису, що існував в інтер’єрі, плакат виходив на вулиці міст і сіл, де боровся за увагу глядача з іншими візуальними подразниками. У часи активної радянської пропаганди 1920-30-х плакат мусив не лише задовольняти естетичні вимоги, а й — «кричати, кликати, горіти» — привертати увагу, доносити потрібні повідомлення. Кіноплакати, які свого часу були активними учасниками зародження і творення чорно-білих німих чи перших звукових кінокартин, сприймаються сьогодні не лише як графічні кінодокументи, а й як цілком самостійне культурно-мистецьке явище.

Назва виставки виникла зі статті «Наші кіно-плакати» Ю. Миславського, опублікованої у журналі «Кіно» (1927): «Плакат мусить кричати, кликати вогнем своїх фарб, горіти яскравими плямами фарб, притягати різкими контрастами кольорів». Саме у цій цитаті якнайкраще розкривається концентрат сміливості кольорів, художніх рішень, експериментів, притаманний українським двадцятим і представлений в експозиції.

Іван Козленко, директор Довженко-Центру: «Мистецтво кіноплакату зародилося та сформувалося в Україні у 1920-х роках. Українізація, бум кіновиробництва ВУФКУ, створення навчальної бази при Київському художньому інституті сприяли появі цілої школи кінореклами. Саме кінореклама сьогодні дає уявлення про прокатну політику в Україні 1920-1930-х, про зміну стилів та ідеологічного навантаження.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Виставка «Кричати! Кликати! Горіти!» розвиває одну із магістральних тем дебютної виставки Музею кіно Довженко-Центру «ВУФКУ. Lost&Found» – реклама, графіка і дизайн в українському кінематографі, а також продовжує дослідження українського кіноплакату, втілене в альбомі Довженко-Центру «Український кіноплакат 1920-х років».

Людмила Гутник, науковий співробітник відділу образотворчих мистецтв інституту книгознавства НБУВ: «Дослідження зібрання кіноплаката з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського має давні традиції, які були започатковані колишньою завідувачкою Сектору естампів та репродукцій  образотворчих мистецтв (нині – Відділ образотворчих мистецтв НБУВ) Золотоверховою Інною Іванівною та втілені у її монографії «Український кіноплакат 20–30-х років» (К., 1983). Згодом її справу було продовжено, і до сьогодні проводиться постійний науковий пошук, здійснюється подальше дослідження різноманітних аспектів вітчизняного кіноплаката ХХ ст., і, зокрема, невідомих та маловідомих фактів біографій його митців.

Плакати неодноразово експонувалися на виставках в локації Бібліотеки та мали неабиякий успіх у їх відвідувачів, постійно діючу фотогалерею 100 кольорових зображень кіноплакатів представлено на порталі НБУВ, але в такому грандіозному просторовому та кількісному масштабному виставковому проєкті вони презентуються глядачам вперше. Виставка є своєрідним екскурсом в епоху, характерні риси та образи якої були різнобічно віддзеркалені в кіно та виразно оповідані художньою мовою графічного мистецтва».