15-16 лютого в Донецьку вкотре пройшли Стусівські
читання. Зазвичай невеличка, а цього разу досить чисельна (людей 150) група
донецької інтелігенції зібралася поспілкуватися на тему “Василь Стус як символ
єднання України”.
Ймовірно,
така велика кількість людей пояснюється приїздом Дмитра Стуса, сина поета, який
виступив перед присутніми першим. Адже минулого року на цих же читаннях людей
було набагато менше. Щоправда, як і того разу, серед аудиторії людей 30-40
складали чи то одинадцятикласники, чи то першокурсники, які сиділи не те, щоб
мовчки, але більшість часу приділяли іграм на мобільних та повідомленням.
Взагалі,
місце проведення Стусівських читань у Донецьку настільки радянське та
нафталінове, і ця тема вже стільки разів підіймалася, що аж набридло казати.
Адже Донецька обласна наукова бібліотека імені Надії Крупської – не що інше, як
уособлення всього радянського (включно з назвою), всього того, проти чого
боровся Василь Стус. До речі, заходячи в бібліотеку, стає зрозуміло, що тільки
найбільш непросунуті студенти ще заглядають сюди за книжками. Взагалі, вже
давно йшла мова про переведення фонду бібліотеки в мережу інтернет, навіть
кошти були виділені. Але поки є тільки невеличкий старий сайт. Щоправда, у
будівлі з’явився вай-фай, справжня несподіванка.
Проте
варто повернутися до теми Стусівських читань. Напередодні цієї події
організатори скликали прес-конференцію, на якій розповіли про функціонування
музею імені Стуса у Горлівці. Письменник працював там деякий час. Музей у
Горлівці недержавний та створений ентузіастами, але має досить багато
експонатів.
От
саме ці ентузіасти з року в рік ходять на Стусівські читання, саме вони
відвідують музей, відшукують нові експонати та приводять туди своїх дітей і
родичів. Але далі цього справа не йде. Справа не рухається навіть у бік
популяризації музею у школах Донеччини. “Ми видали методичний посібник по
викладанню творчості Василя Стуса і розіслали його по школах”, – каже Олег
Федоров, голова оргкомітету Донбаського історико-літературного музею імені
Василя Стуса. Що таке методичний посібник? Невеличка книжечка для вчителів,
які, можливо, зазернуть туди раз на рік… Але, як кажуть, де немає співця,
послухаєш і горобця.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Щоправда,
і сам Дмитро Стус вважає, що створювати з його батька ікону та взагалі боротися
за утвердження та визнання героїв – це зрада України. Про це він заявив 15
лютого в Донецьку у своїй промові. Очевидно тому, що насильницьке нав’язування
нічого не дасть. “Можна читати його вірші, накладаючи на його героїчну
біографію, а можемо накладати на своє життя”, – заявив Дмитро Стус.
Цікаво,
що на заході, який передував конференції, одна з донецьких журналісток якраз
задала питання на подібну тему. “Так хто він був – борець з радянською системою
чи поет?”. В її уяві, напевно, не вкладаються усі факти. Як же може одна людина
і боротися з системою, і бути поетом? Як можна бути перекладачем, громадським
діячем, правозахисником, письменником і у той же час політв’язнем? В СРСР ці
слова (якщо поет справжній) були майже синонімами.
Можна
довго видавати методичні посібники та робити Стусівські читання “для своїх”, на
яких усі доповідачі окрім сина Василя Стуса, казатимуть про поетику та
неологізми у творчості письменника, але до молодих українців таким чином вже
давно не достукатися. Взагалі, Сестри Тельнюк колись відвідали шахтарську
столицю з концертом-виставою “Стусівське коло”. Зала була заповнена вщент. Адже
зараз саме мултимедіа та перфоманси, нові медіа та соціальні мережі, інтернет
та глобалізація цікавлять молодь.
Це чудово зрозумів Дмитро Стус і в Донецьку оголосив про створення музею Стуса в інтернеті, де будуть зібрані всі фото,
аудіо та тексти. Звісно, ілюзія Дмитра Васильовича, що держава виділить на це
кошти і зрозуміє необхідність створення подібного ресурсу, була хибна, але він
пообціяв, що за рік-півтора проект буде втілений в життя. Наступні виступаючі,
щоправда, скептично поставилися до ініціативи і зауважили, що Василь Стус
гідний більшого. Однак існує впевненість, що саме на подібному порталі про Василя
Стуса дізнається набагато більше простих людей, ніж на Стусівських читаннях чи
у музеї в Горлівці, хоча необхідність подібних речей ніхто не оскаржує.