У Будинку письменників відбувся показ документального фільму «Соловей співає»

254

У вівторок 18 лютого в Будинку письменників НСПУ відбувся показ документального фільму «Соловей співає». Авторка ідеї та сценарію, продюсерка фільму – Леся Воронюк. Режисер-постановник — Сергій Кримський, режисер монтажу — Сергій Мартинов.

 

Автори фільму зібрали факти про найпопулярніші мовні міфи, які набули поширення в інформаційному просторі України.

Показ фільму в Будинку письменників НСПУ ініціювала Тетяна Фольварочна, письменниця, заступник голови НСПУ. В передмові вона відзначила надзвичайно професійний рівень роботи, і те, що фільм є не просто якісним сучасним культурним продуктом, але і має актуальне наповнення. Після цього вона передала слово авторці фільму – Лесі Воронюк.

Леся Воронюк, продюсерка фільму, детально розповіла про  його історію та ідею: «Гібридно-інформаційна війна, мені здається, виявилась навіть значно більш шкідливою, ніж війна на Сході, бо ми втрачаємо по кілька бійців в ході війни на Сході України, але в ході гібридно-інформаційної війни ми втратили взагалі цілу країну – країну свідомомислячих людей, які себе ідентифікують українцями. На жаль, останні вибори цю втрату і зафіксували. Один із міфів, запущений російською пропагандою – це #какаяразніца. Ми дослідили його коріння. Ми також дослідили, що і білоруська ідеологічна машина користується тими самими методами.

Але одна справа, коли це робить ворог, а інша – коли державний лідер – лідер, який має вести за собою націю, народ, повторює ті самі ворожі тези.

Отже, ми зібрали міфи про українську мову, які існують в сучасному інформаційному просторі, і коли почали аналізувати, зрозуміли, що це почалося не з 2014 року, а не припинялося з 1991. Ці міфи були ще за часів Радянського Союзу, і сягають часів Російської імперії.

Ми для себе, чи, швидше, для глядача, а також разом з глядачем, робимо такий висновок: якщо мова не має значення, то чому будь-який загарбник, який намагається прийти на територію України, в першу чергу намагається забрати мову цього народу. Це стосується не тільки Російської імперії – це стосується і румунської держави, і таких процесів як полонізація чи мадяризація. А все тому, що мова є першим ідентифікатором народу чи нації. Якщо забрати її, тоді все розсипається. Тоді дуже легко цією кількістю людей, яку вже не можна назвати народом, управляти і маніпулювати».

Як зазначила Леся Воронюк, «цільовою аудиторією цього фільму були не письменники, не журналісти, не викладачі, не філологи. Ми цей фільм хотіли зняти для тих, хто поза нашим середовищем – для тих, хто живе в Україні і досі спілкується російською. Це було нашим таким завданням – некомфортним для себе завданням. Я думаю, що і завдання сучасної української еліти – також ставити собі некомфортні задачі. Бо ми думали, що ми вже все зробили – бо своє середовище таке, як треба, а виявилося, що, на жаль ні. І наше з вами завдання ускладнюється тим, що, якщо раніше люди дослухалися до еліт, еліта була поводирем, то, на жаль, тепер сформовані цінності так, що дослуховуються до найнижчої якості і до всіх найгірших зразків. Очевидно, що ми повинні цю ситуацію сприйняти, але не відмовитись від неї, а знайти методи, як говорити із широким загалом, не називаючи поганими словами, не списуючи цих людей, бо ми все одно живемо в одній країні.

 

Сергій Кримський: «Для мене спекуляцію мовою в етичному плані спричинило те, що зараз іде війна. Тому що ті, хто зараз прикриваються гаслами «#какаяразніца, на якій мові розмовляти», вони, по суті, несуть нам війну. Щоб її уникнути, ми маємо захищати свою самоідентифікацію, відповідно, і предметом цієї само ідентифікації в політичному світі стало питання мови – «розділяй і володарюй». Тобто, такими знаками, такими методами ще за часів Януковича і раніше був нав’язаний великий міф, ніби в нас є проблема двомовності, і нас ніби штучно розділили – наче одні українці розмовляють російською мовою, інші розмовляють українською мовою, і треба одних українців захищати від інших українців. Насправді це міф, і в нас нема такої проблеми – у нас є одна українська мова, і ми нормально ставимось до інших мов, не тільки до російської мови. Треба розуміти цю маніпуляцію, і це стало основною причиною, чому я вирішив брати участь в цьому фільмі.

Робота над фільмом тривала понад три роки, автори об’їздили п’ять країн, ми хотіли показати сучасний погляд на мову в інших державах.

Якщо ми виходимо за терени нашої держави і цього інформаційного вакууму, де нам постійно кажуть:   «російськомовне населення» і «русский язык притесняют», і інші дурниці, то в інших державах, які ми показували, є нормальною і здоровою атмосфера, коли вони захищають свою мову. Це навіть не обговорюється, це аксіома, це не потребує якогось дискурсу, якогось сперечання чи розгляду. Є одна мова, одна держава і одна культура.

Перевернуті маніпуляції є дуже заразними, тому ми хотіли відкрити ці моменти та вийти з площини політичної. Ми не беремо авторський текст, ми не розповідаємо вам, як сприймати інформацію, ми просто показуємо – є архів, є документ, є подія, яка задокументована, і є людина, яка є свідком цих подій – ось її розповідь. Робіть висновки самі. Вихід з інформаційного бомбування – це результат критичного мислення.

Не ми розпочали цю війну, але нам її треба закінчити. Сьогодні розмовляти українською мовою – це наближати державу до миру і до перемоги. І ця зброя є в кожного з нас. Якщо ми кожного дня розмовляємо українською мовою, захищаємо українську мову і самоідентифікацію, то це призведе до закінчення цієї агресії. Нас розділяє багато речей, але толерантне ставлення до цих псевдоконфліктів, до фейковості призведе врешті до закінчення війни.

Ми не перші і не останні, хто попав в цей інформаційний вакуум».

Леся Воронюк сказала також, що автори фільму відкриті до співпраці у подібних проектах: «Якщо у вас будуть ідеї, ми готові їх також разом розробляти, щоб спілкуватися із широкою аудиторією. Тому що нас не п’ятдесят, не тридцятеро, нас все-таки майже 40 мільйонів».

Після перегляду фільму присутні в залі письменники члени НСПУ та запрошені гості аплодувати стоячи. Борис Пономаренко, заступник голови КО НСПУ зазначив, що такі фільми потрібно показувати у навчальних закладах, а також організовувати письменницькі делегації з виступами з метою виховання молодшого покоління.

Прес-центр НСПУ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!