Першого
червня, у день другої річниці від дня відходу житомирського письменника Олексія
Опанасюка в інші світи, у Брусилові, на його малій батьківщині, було відкрито й
освячено пам’ятник, виготовлений зусиллями його сина Олексія, громадянина
Сполучених Штатів Америки.
Олексій
Євменович Опанасюк народився в селі Дубрівка цього району, працював тут
завклубом, журналістом, секретарем райкому комсомолу, а згодом був редактором
обласної молодіжної газети «Комсомольська зірка». Тривалий час – майже 24 роки
– очолював Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників
України.
Читацькій
громадськості він відомий насамперед як письменник-документаліст, автор відомих
книг «Копище», «Спитай у беріз при долині», «Пристані над Убортю» та багатьох
інших.
Делегація
житомирян на чолі з нинішнім головою обласної письменницької організації
Михайлом Пасічником у складі майже двадцяти чоловік побувала у Вересах на
могилі письменника-земляка, а затим вирушила до Брусилова-Воздвиждня, як любив
називати його Опанасюк.
Навпроти
музичної школи відбувся імпровізований мітинг, вів його голова Брусиловської
організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», письменник, огієнкознавець
Василь Сташук, з пристрасними промовами виступили Михайло Пасічник, голова
обласної просвітянської організації Святослав Васильчук, сестра Олексія
Опанасюка Катерина Євменівна, син Олексій, інші учасники поминального дійства.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ось що
сказав у своєму виступі письменник, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана
Огієнка, голова обласної організації НСПУ Михайло Пасічник:
–
Відкриваючи сьогодні пам’ятник відомому українському письменникові Олексію
Опанасику, ми певною мірою спростовуємо відомий вислів «нема пророка у своїй
вітчизні». Я не хочу сказати, що Опанасюк був пророком у первозданному
розумінні цього слова, але те, що він був речником земляцтва, речником
українства, речником вчення і життєвої справи видатного земляка вашого Івана
Огієнка, це точно.
Я беру
на себе сміливість сказати, що це не перший пам’ятник Олексієві Опанасюку, тому що, як казав колись Олександр Пушкін, «я памятник
воздвиг себе нерукотворный»; письменник свій перший пам’ятник спорудив собі сам і цей пам’ятник
втілений у публікаціях, у художніх і документальних глибокопатріотичних книгах.
В одному
моєму вірші є такі рядки:
Якщо ти слово мовив, ноту взяв,
Запам’ятай – то ремесло трагічне.
Трагічним
певною мірою було і життя Олексія Євменовича, особливо наприкінці своїх років.
Будучи вже тяжко хворим і по суті бездомним, письменник написав три свої
знакові книги «Січ Тараса Бульби-Боровця в Олевську», «Живий біль або Зникали у
відомому напрямку» та «Іван Огієнко або Літописний Воздвиждень з його
окресами». Але ці книги не було за що видати і він, я пам’ятаю, плакав, схиливши голову у моєму кабінеті: де взяти гроші, щоб
викупити вже надрукований авансом наклад…
Потім
«Січ…» була перевидана двічі, бо знайшлися люди, яких зацікавила тема
патріотизму і національної самосвідомості українського народу.
Я
впевнений, що це ще не кінець, що ці знамениті книги письменника будуть
перевидані, і то ще не один раз…
Олена ЛУК’ЯНЮК