У Кропивницькому відбулася поетична сцена «Тиша вірша» ХХVIII Міжнародного фестивалю театрального мистецтва «Мельпомена Таврії». Цього разу вона оселилася у камерному й дуже органічному для такого дійства просторі театру «Кропива», де слово звучало майже на відстані подиху, а межа між сценою і глядацькою залою зникала вже після перших рядків.
Кропивницький не вперше долучається до поетичної програми фестивалю. Як і попереднього разу, організатором поетичної сцени в місті виступила Кіровоградська обласна організація Національної спілки письменників України.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відкрив «Тишу вірша» режисер театру «Кропива» В’ячеслав Вандрашек, привітавши учасників і гостей у мистецькому просторі театру. Його слова задали вечору правильну тональність: без зайвого офіціозу, зате з відчуттям справжньої гостинності й тієї особливої театральної свободи, коли кожен присутній стає не просто глядачем, а співучасником події.
Модерувала зустріч очільниця Кіровоградської ОО НСПУ Надія Гармазій. До поетичних читань долучилися Ольга Краснопольська, Аліна Шевченко, Ксенія Івашина, Олена Казакова, Оксана Буянова, Тетяна Дробіна, Костянтин Ватульов, Олена Надутенко, Вікторія Шкабой, Денис Бірзул.
Це був той рідкісний випадок, коли різні поетичні голоси не розсипали вечір на окремі виступи, а склалися в єдину емоційну партитуру. Тут були тексти, після яких хотілося усміхнутися, і тексти, після яких у залі на кілька секунд ставало надто тихо. Лірика — ніжна й майже беззахисна, іронія, громадянська напруга, роздуми про любов, пам’ять, війну, людину й те внутрішнє світло, яке ми вперто бережемо попри все.
Назва «Тиша вірша» виявилася напрочуд точною. Бо справжній вірш потребує тиші — не порожньої, а уважної. Тієї, в якій слово встигає дійти до серця. І такої тиші цього вечора в «Кропиві» було багато — між рядками, між нотами, між подихом автора й реакцією слухача.
А коли до поезії долучилася музика, вечір отримав ще один вимір. Гурт Deyas — Денис Бірзул, Ярина Кушнір, Олександр Юнг, Євген Фартучний та Ірина Храмова — подарував присутнім пісні на авторські тексти. І стало очевидно: добрий вірш не закінчується останнім рядком. Іноді він продовжується голосом, мелодією, гітарною струною — і ще довго живе в пам’яті після того, як згасають сценічні вогні.
У театрі «Кропива» того вечора було тісно не від кількості людей — від кількості емоцій. Слова переходили від автора до слухача, музика підхоплювала те, що не вмістилося у вірш, а атмосфера ставала дедалі теплішою й майже домашньою. Це було не читання «за програмою» і не черговий пункт фестивальної афіші. Це був вечір, у якому хотілося залишитися трохи довше.
Мабуть, саме такі події й пояснюють, навіщо нам сьогодні живе мистецтво. Не для галочки, не для красивої світлини після завершення, а заради тієї миті, коли чужий рядок раптом виявляється твоїм, коли незнайома пісня промовляє те, що ти сам давно не міг сформулювати.
І тим, хто цього вечора не потрапив до «Кропиви», залишається хіба що трохи пошкодувати. Бо деякі події можна переказати, показати на фото, навіть записати на відео. Але атмосферу не завантажиш і не переглянеш потім.
Її можна лише прожити.
Саме такою — живою, теплою, несподіваною і справжньою — стала «Тиша вірша», поетична сцена ХХVIII «Мельпомени Таврії» у Кропивницькому.
За матеріалами пресслужби Кіровоградської ОО НСПУ