У Національній
парламентській бібліотеці України відбувся літературний вечір «Творчий світ Николи
Вапцарова і Україна», присвячений 100-річчю від дня народження всесвітньо
відомого болгарського поета.
Організатори
вечора – Київський славістичний університет і відділ документів іноземними
мовами НПБУ. До літературного вечора було підготовлено дві книжкові виставки:
«Творчість Николи Вапцарова» і «Світ болгарської поезії».
На вечорі були
присутні представники дипломатичної місії Болгарії в Україні на чолі з
повноважним міністром, заступником керівника Місії п. Венциславом Каневим,
члени товариств «Україна – Болгарія», «Родолюбіє», працівники НПБУ, викладачі і
студенти КСУ, інші запрошені і гості.
Привітав
присутніх перший секретар посольства Болгарії з питань культури і освіти
Веселин Узунов.
З докладною
доповіддю про складний життєвий і творчий шлях поета-лірика, мрійника, який
оспівував людину праці, вірив в людяність і порозуміння, про духовний зв’язок
болгарської і української культур виступила член Правління товариства «Україна
– Болгарія», учений секретар Українського комітету славістів, доцент Київського
славістичного університету, кавалер ордена «Св. Св. Кирила і Мефодія» В. О.
Захаржевська.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ідейно-естетичні
погляди Н. Вапцарова зближували його з художнім світом слов’янських поетів ХХ
ст., у тому числі українських. Тим більше, що він сам цікавився українською
літературою, зокрема, творчістю Т. Г. Шевченка, і навіть здійснив постановку
«Наймички» у робітничому театрі. Першим, хто познайомив українського читача з
поезією Н. Вапцарова, був глашатай болгарсько-українського єднання Павло
Тичина. Творчий магнетизм життєдайного слова болгарського поета притягував
увагу неповторного поета-лірика Володимира Сосюри; а Платон Воронько, автор
збірки-гімну співдружності наших народів «Драгі другарі», присвятив Вапцарову
поему «Поєдинок». Знаходять в ньому близькі й співзвучні своїй добі образи,
теми ціла плеяда поетів-перекладачів
нового покоління: Р. Братунь, В. Лучук, В. Колодій та інші.
Видана у 1981
року збірка поезій Н. Вапцарова у перекладі Дмитра Павличка «Пісня про людину»
– це своєрідний діалог поетів двох народів крізь літа. «Думати про Вапцарова –
це думати про трагедію та велич двадцятого століття. Жорстоке і буремне, воно
дало людей, що навіки залишаться зразками чесності, громадської відваги,
натхненної посвяти гуманістичним ідеалам, суворого служіння рідному народові» –
пише у вступному слові до цієї збірки Д. Павличко. Завдяки своїй перекладацькій
майстерності, сприймаючи кожен твір як ідейно-естетичну єдність змісту і форми,
Д. Паличко зміг передати неповторну самобутність болгарського поета-побратима
і, як слушно відзначив Б. Олійник,
довів, що Н. Вапцаров настільки «автономний», настільки «біологічно
болгарський», що ми маємо право говорити про нього як про глибоко національного
поета світового значення.
Про незаперечну
велич болгарського митця, про його визначне місце у світовій культурі,
незважаючи на контраверсійність поглядів на його громадську діяльність,
провівши паралель між творчістю Н.
Вапцарова і класиком болгарської літератури Христо Ботєвим, говорив доцент
кафедри слов’ян-ської філології Інституту філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Христо Манолакев.
За віру в Людину,
за вірність поглядам і переконанням у липні
1942 року Н. Вапцарова було розстріляно в числі інших
соратників-антифашистів.
Лише одну
поетичну збірку «Пісні мотора» (болгарською «Моторни песни»), вперше видану 1940 року, залишив по собі Н.
Вапцаров. Але вона була перекладена 30-ма мовами світу.
Підтвердженням
все-світнього визнання поета є внесення імені Николи Вапцарова до календаря
знаменних дат ЮНЕСКО 2009 р.
Прикро, що у рік
100-річного ювілею вандали сплюндрували могилу поета. Але на його захист
пролунали голоси представників світової культури. На сторінках болгарського
тижневика «Словото днес» з обуренням виступив відомий іспанський митець,
кавалер ордену «Св. Св. Кирила і Мефодія» Мануель Муньо Ідальго. Спілка
болгарських письменників порушила питання про створення Пантеону світочів
болгарської культури – героїв, які загинули в ім’я захисту й піднесення
духовності людини, суспільства, нації.