У Національній парламентській бібліотеці України відбувся літературний вечір «Творчий світ Николи Вапцарова і
Україна», присвячений 100-річчю від
дня народження всесвітньо відомого болгарського поета. Організатори вечора – Київський славістичний університет і
відділ документів іноземними мовами НПБУ. До літературного вечора було
підготовлено дві книжкові виставки: «Творчість Николи Вапцарова» і «Світ
болгарської поезії».
На вечорі були присутні представники дипломатичної місії
Болгарії в Україні на чолі з повноважним міністром, заступником керівника Місії
п. Венциславом Каневим, члени товариств «Україна-Болгарія», «Родолюбіє», працівники
НПБУ, викладачі і студенти КСУ, інші запрошені і гості.
Привітав присутніх, наголосивши на всесвітньому значенні
творчості Николи Вапцарова, перший секретар посольства Болгарії з питань
культури і освіти п. Веселин Узунов.
З докладною доповіддю про складний життєвий і творчий шлях поета-лірика,
мрійника, який оспівував людину праці, вірив в людяність і порозуміння, про
духовний зв’язок болгарської і української культур виступила член Правління товариства
«Україна-Болгарія», учений секретар Українського комітету славістів, доцент
Київського славістичного університету, кавалер ордена «Св. Св. Кирила і
Мефодія» Захаржевська В. О.
Ідейно-естетичні погляди Н. Вапцарова зближували його з
художнім світом слов’янських поетів ХХ ст., у тому числі, українських. Тим
більше, що він сам цікавився українською літературою, зокрема, творчістю Т. Г.
Шевченка, і навіть здійснив постановку «Наймички» у робітничому театрі. Першим,
хто познайомив українського читача з поезією Н. Вапцарова, був глашатай
болгарсько-українського єднання Павло Тичина. Творчий магнетизм життєдайного
слова болгарського поета притягував увагу неповторного поета-лірика Володимира
Сосюри; а Платон Воронько, автор збірки-гімну співдружності наших народів
«Драгі другарі», присвятив Вапцарову поему «Поєдинок». Знаходять в ньому
близькі й співзвучні своїй добі образи, теми ціла плеяда поетів-перекладачів нового покоління:
Р. Братунь, В. Лучук, В. Колодій і ін.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Видана у 1981 р. збірка поезій Н. Вапцарова у перекладі
Дмитра Павличка «Пісня про людину» – це своєрідний діалог поетів двох народів
крізь літа. «Думати про Вапцарова – це думати про трагедію та велич двадцятого
століття. Жорстоке і буремне, воно дало людей, що навіки залишаться зразками
чесності, громадської відваги, натхненної посвяти гуманістичним ідеалам,
суворого служіння рідному народові» – пише у вступному слові до цієї збірки Д. Павличко.
Завдяки своїй перекладацькій майстерності, сприймаючи кожен твір як
ідейно-естетичну єдність змісту і форми, Д. Паличко зміг передати неповторну
самобутність болгарського поета-побратима і, як слушно відзначив Б. Олійник, довів, що Н. Вапцаров настільки
«автономний», настільки «біологічно болгарський», що ми маємо право говорити
про нього, як про глибоко національного поета світового значення.
Про незаперечну велич болгарського митця, про його визначне
місце у світовій культурі, незважаючи на контраверсійність поглядів на його громадську
діяльність, провівши паралель між творчістю Н. Вапцарова і класиком болгарської
літератури Христо Ботєвим, говорив доцент кафедри слов’янської філології
Інституту філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка Христо Манолакев.
За віру в Людину, за вірність поглядам і переконанням у липні
1942 року Н. Вапцарова було розстріляно в
числі інших соратників-антифашистів.
За кілька годин перед розстрілом він написав вірша,
присвяченого дружині і соратниці Бойці Вапцаровій. Натхненно прочитані головою
товариства болгарської культури в Києві «Родолюбіє» Веселою Залогіною слова
«лебединої пісні» поета нікого не залишили байдужими. Так само лірично й зворушливо,
як і болгарською, звучать вони у перекладі Д. Павличка:
У сни твої приходити я
буду,
Як несподіваний,
далекий гість.
Не залишай мене на
дворі, люба,
Дверей не зачиняй й не
бійся,
Нечутно увійду,
тихенько сяду,
Побачу в пітьмі
постать молоду,
Коли тобою погляд свій
нарадую,
Тебе я поцілую й
відійду.
Лише одну поетичну збірку «Пісні мотора» (болгарською
«Моторни песни»), вперше видану у 1940 р., залишив по собі Н. Вапцаров. Але
вона була перекладена 30 мовами світу.
Прикро, що у рік 100-річного ювілею вандали сплюндрували
могилу поета. Але на його захист пролунали голоси представників світової
культури. На сторінках болгарського тижневика «Словото днес» з обуренням
виступив відомий іспанський митець, кавалер ордену «Св. Св. Кирила і Мефодія»
Мануель Муньо Ідальго. Спілка болгарських письменників підняла питання про
створення Пантеону світочів болгарської культури – героїв, які загинули в ім’я захисту
й піднесення духовності людини, суспільства, нації.