Микола Яковченко (3 травня 1900- 11 вересня 1974) — одна із найяскравіших постатей українського театру і кіно 1930-1970-х років. Ми добре пам’ятаємо його за стрічками “За двома зайцями”, “Королева бензоколонки”, “Максим Перепелиця”, “Вій”. Він зіграв на сцені понад 200 ролей, у кіно – 55. І серед них немало серйозних. А всі хотіли бачити тільки смішне.
Сьогодні, в день його народження, пригадаємо, яким був цей талановитий комік із сумною долею.
Олег Вергеліс, театральний критик:
“Але ж і справді перше, що виникає в пам’яті, – це міфи, анекдоти й небилиці, які породжувало в центрі Києва 50-70-х саме “явище” цього артиста. Його неповторна незграбна, притаманна комікам хода. Його очі – очі клоуна – гострий, що чіпляє, пустотливий погляд з лукавством і захованою гіркотою.
Ну а тепер відмотати плівку назад – і згадаю (в жанрі повторення пройденого) хоча б кілька з цих правдивих анекдотів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мабуть, найвідоміша бувальщина-небилиця, пов’язана з Миколою Федоровичем, – випадок в морзі. Одного разу на вулиці у нього прихопило серце. Актор впав непритомний. Його забрала”швидка”. І медики, ніби не виявивши ознак життя, тут же … транспортували його до небіжчиків! Яковченко, на щастя, виявився живучим. Посеред ночі прокинувся – а навколо гори трупів. Він встав, як ні в чому не бувало, посеред “пекла” … розсадив деяких мерців, вручивши їм карти в руки, ніби зібрався зіграти з ними в преферанс. Потім підійшов до санітара, що дрімав, і ввічливо запитав: “Є цигарка?” Санітар зомлів.
А ось ще одна історія. У 60-му режисер Віктор Іванов знімає фільм “За двома зайцями”, запросивши на роль Сірка (батька Проні) Миколу Яковченка. Режисера попереджали про “шкідливу звичку” коміка. Але хіба можна знайти йому заміну в колоритній українській комедії? І ось вже практично вся знімальна група суворо стежить за “облікоморале” артиста. Ні краплі в рот! А в один прекрасний знімальний день він з’являється на майданчику і ділиться з колегами рецептом чарівного поновлення свого тембру. Мовляв, треба активно пити сирі яйця – і голос задзвенить, як дзвіночок. І понеслося. Одне за іншим … Яйці десь на десятому, коли актор повалився, як сніп (п’яний як чіп), знімальна група виявила: в яйцях замість білка-жовтка – спирт (введений всередину єзуїтським способом за допомогою голки).
На зйомках тих же “Зайців” заручини Проні і Голохвастова відзначили бурхливим “вибухом” шампанського. Було кілька дублів. Лилося шампанське рікою. Микола Федорович визнав, що це найкращий знімальний день в його житті – і широко розкривав рот, вбираючи чудову вологу. А коли шампанське на кіностудії вичерпалося, один з режисерів (Борис Шиленко) придумав хитромудрий фокус – замінив шампанське мильною піною (організувавши для цього спеціальне обладнання). Ні про що не підозрюючи, артист розкрив рот … Але в нього струменем полилося мило! Яковченко заціпенів. Змінився в обличчі. І сказав, як припечатав: “Винахідники бісові! Та таких Кулібіних розстріляти мало!”
Ще одна міні-історія, тільки сумна. Як відомо, у Яковченка була улюблена собачка – помісь такси і дворняги. Як у Раневської був свій Муля, так у Яковченка був свій Фанфан. Псина, дивно віддана господареві, обожнювана всім центром столиці. Оскільки це було дійсно видатне видовище в районі Хрещатика: клоун Яковченко (у взутті на два розміри більшому) і Фанфан, що покірно плететься за господарем, який його вичитував без кінця: “Ух ти, алкоголік, знову нажерся ?!” Діти оточували цю екзотичну пару натовпами, висіли на акторові, як груші.
Одного разу, коли актор заговорився біля театру з колегами, а пес ненадовго відлучився, то потрапив цей вірний друг у “собачу будку”. Два шкуродери заарканили собаку – і в машину! Раптом крик біля театру: “Миколо Федоровичу, вашого Фанфана забрали!” І практично весь центр Києва став свідком феллінівсько-чаплінського епізоду – старий хворий чоловік (в тих-таки черевиках із загнутими вгору носами) біг за машиною, кричав, заходився в істериці. І якимось чином все ж зумів зупинити викрадачів. А потім вже всім театром довелося звільняти вірного Фанфана від загарбників. І надалі Микола Федорович не відпускав далеко від себе собачку. І, як відомо, він і зараз біля його ніг – в тому самому скверику, біля того ж театру.
Журналіст Віталій Жежера:
“Його обличчя мало надзвичайну комічну привабливість. Кінорежисер Іван Пир’єв казав Яковченку:
– Коля, таку морду, як у тебе, Бог дає один раз на сто ?років, та й то на Великдень! Не смій гримуватися – все зіпсуєш!
Сам артист, за свідченнями сучасників, стоячи перед дзеркалом, любив повторювати:
– Ах ти, пика, кормилиця моя рідненька!
Інший варіант:
– Аж плювати хочеться – така морда! Годиться тільки на те, щоб гроші заробляти!
Або:
– Кривлячи свою морду, я хотів грати драматичні ролі!
Про нього гуляв такий анекдот:
Стоїть Яковченко на вулиці, гукає до дочки:
– Юночко, скинь мені з балкона 62 копійки!
– Так вони ж розсиплються!
– А ти їх у троячку загорни! – ціна популярної свого часу горілки – 3 крб 62 коп.
Микита Хрущов його любив, знав із передвоєнних, а потім і фронтових часів. На банкетах їх старалися не зводити разом, бо починали цілуватися після третьої чарки. У фільмі “Лада з країни Берендеїв” Яковченко грав короля. Кілька епізодів потім вирізали, бо надто був схожий на Хрущова.
На одному з останніх концертів конферансьє помітив, що в Яковченка розстебнуті штани й звідти виглядає кінчик білої сорочки, що видно й публіці. Щоб сказати про це, між двома концертними номерами він запросив артиста за куліси. Яковченко застебнувся й зауважив незворушно:
– Бач, старію. Ну, добре, що хоч тільки сорочка!
Тим часом у залі тривали шалені оплески.
– Чуєш? Може, саме це принесло мені успіх, а я застебнувся! – мовив артист і знову пішов на сцену”.
Покійний співак Дмитро Гнатюк часто згадував такий жарт:
“Яковченко вкотре вирішив “зав’язати” після “розбору польотів” у театрі. Тоді ж Дмитро Михайлович і заступився за друга. Так ось, зустрівши його на Прорізній, Яковченко каже співакові: “Привіт, Дмитро! Все, амба, кришка, я зав’язав, я більше не п’ю! Але з тобою — ну ти ж сам знаєш, з величезною охотою…”
Актриса театру імені Франка Наталія Лотоцька:
“Микола Федорович – золотко. Він жив поряд із театром, на Ольгінській. Собачку Фафаню вигулював у парку. Добре, що пес помер раніше за нього. Дружина Миколи Федоровича Тетяна померла рано, від раку. Потім пішла з життя його старша донька Іра. Тоді вмер Микола Федорович. За ним — менша донька, Юнна. Викинувся з вікна її чоловік — режисер на радіо Володя Бохонько. Син Юнни Коля балувався алкоголем, наркотиками. Пропав безвісти.
Каже, сім’я Яковченків була дуже гостинною.
“Приймали мене голу, босу, коли приїхала до Києва”.
“Він не стидався бути актором-клоуном. Ми з Яковченком вели на радіо передачу “Від суботи до суботи”. Він любив анекдоти. Але ще одна ведуча — Надія Батуріна, з театру Лесі Українки — анекдотів не любила. Яковченко збирав чоловіків у кутку і розповідав там. Батуріна казала: “Выходим отсюда”.
Він обожнював доньок, — каже актриса. — Купляв їм прикраси. В Іри був перстень із діамантами, в Юнни — з сапфірами. Зібрав чудову бібліотеку. Усе це кудись поділося”
Згадує актор Лесь Задніпровський:
“Миколу Яковченка я застав пацаном. У дитинстві він урятував мені зір. Батьки з театром мали гастролі в Одесі, мене взяли з собою. Я добрався до моря, як Мартин до мила — і застудився. Вискочив страшенний ячмінь на оці, температура, вилізло око. Болить, я не сплю, гній. Микола Федорович виходить із зали з батьком, каже: “В чом дєло? Синок, іді ко мнє”. Я сів йому на руки, розстроєний. У нього на ланцюжку була масивна обручка покійної дружини, яку він любив. Вона рано пішла з життя. Зняв її, поплював, пошепотів, узяв мене за голову, говорить — “Терпи”, і став втирать золото в око. Нашіптував наче шось по-греческі. Потім сплюнув і сказав: “Гуляй”. Як рукою зняло, на ранок усе зійшло. Батьки на радощах пішли з Яковченком коньяк пити”.