Цей день в історії культури: Шарль Бодлер

245

9 квітня – день народження Шарля Бодлера (1821 – 1867) – визначного французького поета, літературного критика та перекладача, одного з найвпливовіших представників французької літератури XIX століття.

Шарль Бодлер — видатний французький поет-лірик, пізній романтик і попередник символізму. Належить до поетів, яких не розуміли і не визнавали сучасники. Народився в Парижі. Навчався в Ліонському, а потім у Паризькому колежах. Протягом усього життя натхненно працював над своєю найвідомішою збіркою «Квіти зла» («Fleurs du mal», 1857), в якій глибокий ліризм органічно поєднав із пластичною довершеністю форми. Одним із перших застосував у поезії принцип синеситезії, створюючи вірші, в яких кольорові асоціації, звуки й запахи виражаються одне через одне. Цей художній прийом постає з природної властивости людини одночасно переживати враження, отримані від кількох органів чуття, що призводить до їхнього синтезу. Багато віршів Ш. Бодлера вважаються перлинами франкомовної лірики. Його любовна лірика — це підсумок багаторічних спостережень і роздумів поета про суперечності тогочасної епохи та складності людського буття.

Працюючи в паризьких літературних журналах, передусім як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа, познайомився з ведучими письменниками і поетами Франції: Оноре де Бальзаком, Жераром де Нервалем, Теофілем Готьє, Сент-Бевом, Віктором Гюго і П’єром Дюпоном. У літературі дебютував у 1845 році: в журналі «Художник» (Artiste) опубліковано  сонет «Дамі креолці» (A une dame creole).

Під час Лютневої революції 1848 бився на барикадах проти королівських військ. У 1851 році, в дні державного перевороту Наполеона ІІІ (грудень 1851) взяв участь у вуличних боях.

25 червня 1857 року Пуле-Малассі випустив поетичну збірку Бодлера «Квіти зла» (Fleurs du Mal), яка викликала гучний скандал. За рішенням влади тираж було арештовано. 21 серпня 1857 — «за образу суспільної моралі» Бодлер засуджений трибуналом департаменту Сена до штрафу 300 франків і до заборони шести найбільш «аморальних» поезій.

1861 року вийшло друге видання «Квітів Зла», останнє при житті поета, до складу якого включено тридцять п’ять нових віршів. Спроба здійснити третє видання «Квітів зла» наштовхнулося на відмову головних видавничих будинків Леві, Гарн’є і Етцеля.

Незабаром Бодлер висунув свою кандидатуру у Французьку академію, але потім зняв її, вважаючи свій вчинок негідним поета.

1865 року в Бодлера з’явилися симптоми порушення мови, як наслідок пізньої стадії сифілісу. У 1866 році після серцевого нападу мати відвезла Бодлера в Париж у лікарню лікаря Дюваля. 31 серпня 1867 року після тривалої агонії Бодлер помер на руках матері. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнас у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів (Поль Верлен, Теодор де Банвіль тощо).

1868 року видавничий дім Леві, який придбав у Пуле-Малассі права на публікацію творів Бодлера, випустив третє видання «Квітів Зла», доповнене останніми віршами Бодлера та збірник статей про мистецтво «Естетичні цікавинки» (Curiosités esthetiques).

Бодлеру належить один з найбільш виразних описів впливу гашишу на людський організм, який на довгі роки став еталоном для всіх, хто писав про психотропні продукти з конопель. З 1844 по 1848 рік Бодлер відвідував «Клуб гашишистів», заснований Жаком-Жозефом Моро, і вживав Давамеск (алжирський різновид гашишу). За свідченням Теофіля Готьє, який активно брав участь в житті клубу, Бодлер “прийняв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав його постійно. Це щастя, що купується в аптеці, йому було огидним”. Згодом Бодлер приохотився до опіуму, але до початку 1850-х років подолав пристрасть і написав три великі статті про свій психоделічний досвід, що склав збірку «Штучний рай» (1860).

Використано інформацію з Вікіпедії та сайту vsesvit-journal.com.

 

Шарль Бодлер

Moesta et errabunda

Скажи, твоє серце не лине, Агато,

Від моря засмічених улиць міських

До іншого моря, де сяйва багато,

Де тоне все в чарах дівочо-ясних.

Туди твоє серце не лине, Агато?

 

О море широке, вгамуй мої рани.

Хто даром співецьким тебе наділив?

Вітри над тобою гримлять, як органи

А ти колисковий наспівуєш спів.

О море широке, вгамуй мої рани..

 

В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Тут сльози потоком нечистим течуть

«Полинемо звідси! – ти скажеш, Агато

Щоб горя не бачить і плачу не чуть»

В хиткому вагоні, на кермі фрегата

 

Та як ти далеко, запáшний мій раю,

Де радість витає, сміється блакить,

Де гідна любові людина кохає,

Де чисте бажання на серці горить,-

О, як ти далеко, запашний мій раю

 

Мій раю зелений, кохання дитяче,

Квітки й поцілунки, забави й пісні.

І скрипка, що в сутіні тужить і плаче

I вечір над садом, і кубки хмільні,

Мій раю зелений, кохання дитяче.

 

Мій раю невинний, несміливі втіхи

Як дальній Китай, ви далекі від нас

Ні чари дзвінкого сріблистого сміху

Ні скарги тужливі не викличуть вас,

Мій раю невинний, несміливі втіхи

Переклав М. Зеров

***

Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий,

Клав позолоту Феб на чистий мармур статуй,

А жінка й чоловік, моторні і міцні,

Втішалися життям без страху та брехні,

I промінь із небес їм пестив груди й спину,

Здоров’ям повнячи тілесну їх машину;

Кібела лагідна в достатку благ земних

Не мала за тягар кормить дітей своїх,

А, наче мати, всіх зарівно доглядала

I молоком сосків все суще напувала.

Могутній чоловік цінив, як вищий дар,

Жону свою, він був достойний володар,

Вона ж була як плід, без ґанджу і без цвілі,

Із чистим полиском на благороднім тілі!

 

Поете наших днів, коли захочеш ти

Мужчин та їх жінок величчя наготи

Побачити тепер, у душу холод рине,

I відсахнешся ти од хмурої картини:

О, гидь потворних тіл, що будять жаль і сміх!

Побачиш плюсклих тут, пузатих і кривих;

Покручені хребти; он ті гладкі, пикаті,

А ті гримлять кістьми, немов з розп’яття зняті!

Сказати б, ще дітьми користі Бог лихий

В залізо їх повив, байдужий і глухий!

А ці жінки, худі, пом’яті, блідоусті,

Страшні породження, погрузлі у розпусті;

Дівчата, що спішать до матірніх гріхів,

Заледве їхній час плодитися наспів!

 

Щоправда, у племен, спотворених фізично,

Новітня є краса, старим вікам незвична:

Торкнула лиця їм сердечних ран печать –

Красою туги нам її годиться звать.

Та всі ці витвори новітніх муз спізнілих

Не перешкодять нам, поріддю хворобливих,

Торгашеських часів – віддать належну дань

Пресвітлій юності з безмежжям поривань,

Веселій і ясній, як чистих вод потоки,

Котра, мов граючись, розносить на всі боки,

Як весняні квітки або небесну синь,

Свій аромат, пісні і ніжності жарінь.

Переклав С. Зінчук

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!