26 квітня – 130 років з дня народження відомого українського письменника Миколи Зерова (1890 – 1937).
Микола Зеров — літературознавець, літературний критик, полеміст, але найбільш відомий як поет, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії.
Миколу Зерова справедливо вважають лідером «неокласиків» — групи поетів, перекладачів, літературознавців і критиків, до якої зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського і П. Филиповича. Хоча вони формально не утворювали окремої літературної організації, їхня спільність — у високих естетичних критеріях, що полягали в пріоритеті загальнолюдських цінностей у мистецтві. У своїй оригінальній поетичній творчості М. Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Як перекладач він здійснив багато в чому неперевершені й на сьогодні інтерпретації античної спадщини, а також творів багатьох інших класичних поетів.
М. Зеров-критик брав активну участь у так званій літературній дискусії 1925-1928 років, підтримавши і теоретично обгрунтувавши позицію Миколи Хвильового. Йому також належить значна кількість змістовних досліджень з історії української літератури.
З кінця 1920-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930 р. його допитували на суді як свідка у так званому «процесі СВУ». А в ніч із 27 на 28 квітня 1935 р. його було заарештовано. М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал визначив йому покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На початку червня 1936 р. етап із засудженими прибув на Соловки. У короткі хвилини вільного часу М. Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений).
Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова та ін.» було нагально переглянуто «особливою трійкою» УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. Як наслідок присуджено найвищу міру покарання — розстріл. З листопада 1937 р. вирок було здійснено.
Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанову «особливої трійки» УНКВС у Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину».
Символічна могила Миколи Зерова — на Лук’янівському кладовищі в Києві разом зі справжньою могилою його сина — Костянтина Зерова.
Підготовлено за ukrclassic.com.ua