Цей день в історії культури: 102 роки з дня народження Олеся Гончара

727

102 роки тому, 3 квітня 1918 року, народився визначний український письменник Олесь Гончар.

Олесь Гончар – один із найуславленіших українських письменників ХХ-го століття, Герой України, Герой Соціалістичної праці, лауреат Шевченківської премії, академік Національної академії наук України, відомий громадський діяч, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, багаторічний голова Спілки письменників України, обирався до керівних виборних органів України і тодішнього Радянського Союзу. Його твори перекладені на 67 мов.

Здобувся на всі можливі за радянських часів титули, але при цьому зазнав гонінь у пресі за роман «Собор», а його «Щоденники», які вийшли уже після смерті письменника – яскравий, відвертий документ драматичної доби, в якій жив талановитий і чесний письменник.

Ось його запис із «Щоденників» за 1945 рік: «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?».

1981 рік: «П’ятий день підряд українське радіо топчеться по Тичині. Найкращі ранкові години віддано цьому глумлінню. Звичайно, Тичина періоду сталінщини — це хвора зацькована людина, поет глибоко нещасний, з травмованою тонкою психікою. Як усякому, враженому недугою, йому б треба поспівчувати. Але всі мовчать, Інститут літератури на захист поета — ні слова. Нещасна нація! Так мало в ній геніїв і так багато охочих цькувати їх, цькувати з тупим злорадством глумителів…»

А ось що написав Олесь Гончар у своїх «Щоденниках» 12 березня 1992 року: «Відповідаю другові на листа. Пишу про полеміки з людьми, які були в таборах. Серед них поширене уявлення, що тільки вони боролися з тоталітаризмом, тільки вони захищали українську духовність; а ті, хто був по цей бік табірних дротів, лише, мовляв, догоджали режимові та мовчки чухали чуби. Я ж стояв і стою на тому, що вся Україна в міру можливого захищала себе як націю і що Рух Опору, подібно як свого часу у Франції чи Польщі, і в нас був усенаціональний. Не кажучи вже про суцільно нескорену Галичину, відомо, що й Східна Україна, все наше Подніпров’я, нещадно зрусифіковане, задушене, затероризоване, раз у раз заявляло про себе протестами і воістину мужніми вчинками. В цьому я пересвідчився ще під час «соборної історії», коли тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними листами. Писали робітники заводів, озивалася звідусіль трудова Україна… А Василь Симоненко, Алла Горська, Григір Тютюнник, композитор Івасюк, Маргарита Малиновська, краєзнавець із Запоріжжя Микола Киценко та ще безліч інших? Хіба всі вони не були учасниками всеукраїнського Опору, хоча й судилося їм бути по цей бік концтабірних дротів!..»

У своїх «Щоденниках» ще в 1990-х роках він зокрема писав: «Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу й ту зацькували… Ні, хай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім’ю… А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж…»

Найвідоміші твори письменника, крім «Собору» і «Щоденників» — «Прапороносці», «Людина і зброя», «Тронка», «Твоя зоря».

Помер Олесь Гончар у 1995 році.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!