У видавництві
«Клуб сімейного дозвілля» є книжки, які виходили накладом 70 тисяч, були й
такі, що досягали 300 тисяч примірників.
Звісно, вони не мали стосунку до
української художньої літератури. З сучасної української літератури рекорди
накладів свого часу встановили Люко Дашвар і Любко Дереш – по 10 тисяч
примірників. Це справді захмарна цифра для письменницького друкованого слова в
Україні. Ризикнути ще раз із захмарним накладом видавництво вирішило, клюнувши
на ідею Сергія Жадана: видати 10 українських прозаїків останніх десяти років і
назвати все це ремінісценційно – «Декамерон».
«Цього року
видавництву 10 років. Це перші 10 років нового тисячоліття. І ми вирішили, що
час підбивати перші підсумки, оскільки в літературі відбуваються зміни й
приходять нові автори», – розповідає Світлана Скляр, головний редактор
видавництва. Тож нову збірку можна назвати таким собі прозаїчним підсумком
першого десятиліття двох тисяч років і водночас черговою хрестоматією-збіркою,
яка, певне, ще через десять років стане логічним віддзеркаленням історії
української літератури. Але це вже потім, не зараз. Варто тільки зазначити, що
ще до своєї матеріальної появи «Декамерон» замовили багато книжкових
торговельних точок, а після десяти презентацій, що відбулись у Харкові, Києві й
Львові, й неприхованого інтересу мас-медійників – і поготів.
На думку досвідченого
упорядника Сергія Жадана (адже за його плечима вже шість у різний час укладених
збірок/антологій), «за інших обставин все могло скластися цілком по-іншому й
антологія мала б інший вигляд, обсяг та зміст». Топ-десять за Жаданом метри вже
нарекли «сучасною збірною України з літератури», проза яких «зігріє навіть в
погану погоду». І в цій збірній – відомі літмени: Софія Андрухович, Любко
Дереш, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Світлана Пиркало,
Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Сашко Ушкалов. За підбір
цієї десятки всі можливі претензії – упоряднику.
Для написання
невеликого прозового тексту усім письменникам надали чотири місяці. Усі есе,
новели, оповідання прискіпливо редагував Юрій Іздрик. Схоже, тільки зі Світланою
Пиркало Іздрику не вдалося дійти згоди, адже письменниця таки відвоювала свій
сленг у тексті, і її оповідання йде з поміткою «в авторській редакції». «Є
реальна спокуса поєднати згадану інтимність і ліричність з назвою антології,
але це буде свідоме перебільшення і зміни причин із наслідками», – стверджує
Жадан. Також складно виокремити якісь спільні моменти, образи в запропонованих
коротких жанрах. Як на мене, в сучасному «Декамероні» більше ліричної смерті,
ніж ліричного кохання. Найбільше «випадають» із загального спільного знаменника
оповідання Анатолія Дністрового «Біла дівчинка» й «Панда» Сашка Ушкалова. Якщо
Ірену Карпу, Сергія Жадана, Наталку Сняданко за стилем впізнати легко, то Любко
Дереш на себе як прозаїка схожий якнайменше. Без філософських, самозаглиблених
коротких есеїв Тараса Прохаська збірку уявляти теж не хочеться.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зібрати усіх
десятьох фаворитів на спільній презентації «Декамерону» не вдалось – у кожного
свої справи як в Україні, так і поза її межами, тому командний склад постійно
змінюється. Проте, можливо, це й на краще, тому що сама імпреза вже вкотре
проходила в режимі зачитування уривків своїх творів слухачам. Після
багаторазового начитувального накату у різних містах Світлана Поваляєва
сказала: «Мені моє оповідання спочатку сподобалось, а тепер я його ненавиджу».
Залишається сподіватися, що з читачами, які придбають антологію і
намагатимуться її кілька разів перечитати, не станеться чогось подібного.