Австрійський військовий аналітик, експерт із застосування бойової авіації Томас Купер уважно стежить за воєнними діями в Україні від самого початку вторгнення Росії. Публікуємо головні тези його чергової частини великого матеріалу про війну в повітрі над Україною .
- позначати будівлі червоними хрестами або словами «ДІТИ» під час війни з росіянами — дуже погана ідея.
У вересні 2015 року в Сирії повстанці — через Білих шоломів [Сирійська цивільна оборона, волонтерська організація, створена для евакуації, порятунку та медичної допомоги цивільному населенню — перекладач] та ООН — повідомили російському командуванню на авіабазі «Хмеймім» про кожен із госпіталів на територіях, підконтрольних опозиції. Вони надали точні координати, сподіваючись, що російські ВКС їх оминатимуть.
Росіяни розбомбили кожну лікарню, про яку було повідомлено, а потім розпочали проти Білих шоломів кампанію наклепу, проголошуючи їх «джихадистами». Коли повстанці почали ховати свої лікарні, росіяни якось дістали їхні координати (мабуть, підкупили когось в ООН) і також розбомбили їх. Усі без винятку.
- моя порада українцям: в жодному разі не позначайте лікарні, швидкі, дитячі садочки або цивільні укриття. ХОВАЙТЕ ЇХ.
- Українські Повітряні сили не мають таких «підсилювачів», як ДРЛС А-50 [літак, що несе радіолокаційну систему – ред.], та навіть якби й мали: великі й повільні, вони були б «ціллю №1» для російських ВКС, а тому були б надто вразливими.
- українці мають дуже неповну «радарну картину» свого повітряного простору і — мабуть — натомість покладаються на звіти візуальних спостережень. Це надійний, перевірений роками підхід
- 23 лютого Повітряні сили ЗСУ швидко евакуювали всі повітряні бази північних та південних регіонів країни. Відтоді військові літаки та гвинтокрили чудово розосереджено та приховано, а багато транспортників вилетіли за межі країни. Саме тому український флот літаків та гвинтокрилів протягом перших двох днів російського нападу зостався відносно «неушкодженим»
- основні труднощі Повітряних сил ЗСУ — комунікація та обслуговування.. Проте обслуговування за таких умов простим не назвеш: для цього потрібні чистота й інструменти, а дотримати цих двох вимог буквально «в полі» складно. Ще одна проблема — пальне: росіяни постійно намагаються дістати основні українські авіабази балістичними ракетами.
- Повітряні сили ЗСУ працюють лише по тих цілях, які напевно перебувають на визначених ділянках досить довго. Тоді літаки Су-24 або, частіше навіть, Су-25 відправляють завдати ударів російським наземним силам
- Повітряних сил ЗСУ з початку цієї війни спробували одну штуку: стріляти по літаках ВКС ракетами Р-27ЕТ. Не забуваймо, що для бойових літаків увімкнення радара схоже на історію з радарами раннього оповіщення чи радіолокаційного стеження, тобто ліхтарик на знеструмленому стадіоні вночі. Тому пілоти зазвичай намагаються наблизитися до суперника, не вмикаючи свій радар. Проблема: головки самонаведення Р-27ЕТ вже старі (початок 1980-х) і мають порівняно малий радіус захоплення
- українцям слід враховувати загрозу російських ракет земля–повітря великої дальності С-400
- Так само, як українські С-300 змушують російські літаки розвідки триматися подалі, присутність російських С-400 змушують літаки Повітряних сил ЗСУ літати низько (щоб уникнути раннього виявлення російськими радарами — зокрема радарами А-50), де вони вразливі навіть для зброї малого калібру. Інколи це неможливо: літакам доводиться «вистрибувати» вгору, щоб атакувати росіян, які літають вище. Це викриває їх для С-400, і кажуть, два чи три літаки було збито цими ракетами: повідомляють, що один із відстані не менше 125 км
- Отака «суть» цієї повітряної війни, і я не певен, що ситуація відчутно зміниться, хоч би скільки вона тривала.
З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук сторінці Ростислава Семківа.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал