Такий живий Вертеп

108

         Днями у Муніципальному театрі Львова, який незабаром має називатися
Львівським драматичним театром імені Лесі Українки, відбулась прем’єра вистави
«Вертеп» із щемливо-мелодійними давніми українськими колядками і з не менш
чаруючим поетичним текстом, що його вклав в уста молодих львівських акторів –
переважно студентів – молодий же і водночас маститий український поет і прозаїк,
доктор наук Ігор Павлюк.

         Його однойменну поему-п’єсу талановитому режисерові Людмилі Колосович за
короткий час у непростих умовах становлення театру (донедавна – Російський
драматичний театр) вдалося втілити у півторагодинне захоплююче дійство.
Напевне, це було зовсім не просто – з’єднати два тисячоліття християнства в
суцільне диво-феєрію, та ще й наскрізь просякнуте духом українства від сивої
давнини аж до теперішніх смутних часів.

         Ігор Павлюк, без сумніву, завдав молодому
режисерові неабияких клопотів з постановкою свого «Вертепу» – і тим самим
водночас збурив її творчу фантазію при виборі несподіваних сценічних ефектів та
засобів вираження змісту твору. Адже майстер слова навмисне і досить вдало
порушив у тексті часову послідовність, співзвучно змушуючи розвіяних у
просторі-часі персонажів драми декламувати й співати хором речі глибоко біблійні
і водночас такі справді по-сучасному приземлені. Однак святотатства не сталось
– режисер зуміла вловити філософський задум автора – і заворожений Дійством
глядач зовсім не дивувався одночасній присутності на сцені і Богородиці з Немовлям,
і пастушків з ягнятками, і небесних посланців – Янголів, і царя Ірода із
свитою, і – о, несподіванка! – українського Гетьмана, який у подобі могутнього
парубка з булавою в супроводі бравих запорожців просить прощення за відомі гріхи
і дістає його з уст Діви Марії. Поруч перебували і говорили мудрі слова прибулі
мудреці зі сходу, і християнські правителі коптські та ефіопські, і підступний Чорт
звивався між праведників та свого темного 
оточення, яке під оплески глядачів  виконало неймовірно пластичний, шалений танок
нечистих сил. Жваво снував по сцені вічний Лихвар, намагаючись збути  популярний між усіх народів трунок.  З’являється, нарешті, сама біла Смерть з косою
і – що найдивовижніше! – виголошує в залу, здавалося б, неймовірні й недоречні з
її уст слова про власну неміч, нездоланну Вічність і торжество Життя на Землі.

         У
звичному Вертепі біблійні персонажі – застиглі у часі маски із завченими текстами.
У Ігоря Павлюка і слова, і персонажі – свіжі, сучасні, земні. І у цьому новизна
вічного Вертепу, по-павлюківськи біблійно-українського, веселого і живого. Може,
саме через цю неочікувану свіжість віфлеємського сюжету, напередодні, у день
св. Марії, на площі перед Оперним театром, сотні мокрих облич – у спалахах
ялинкових ліхтариків та святого сяєва зі сцени – світилися Вірою, Надією і
Любов’ю:  на дощаному помості під
відкритим українським заплаканим небом молоді актори Львівського муніципального
театру вперше творили справжнє Диво – «Вертеп» Ігоря Павлюка!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!