Дмитро Стус, син відомого українського поета Василя Стуса, поділився своїми спогадами про життя в колишньому СРСР. В інтерв’ю з Еммою Антонюк він зазначив, що не все в ті часи було погано для нього особисто. Незважаючи на обмеження через свій статус, у нього були радість від навчання, спелеологія, туризм та дружба з людьми з усього світу.
Про це повідомляє glavcom.ua.
«При тому всьому там, скажімо, мені надавали медичну допомогу, і я здобув освіту, і я радів, і в мене була спелеологія. В мене був туризм, в мене були друзі з дуже різних частин того світу», – сказав Дмитро Стус.
Проте він також згадав про обмеження через свій статус як “сина ворога народу”. Питаний про свої почуття до радянської епохи, він відповів, що життя не можна розглядати у чорно-білих кольорах, треба оцінювати всі аспекти минулого.
«Знаючи те життя я ж був одним з найбільш упосліджених, мені було більше перекрито, ніж більшості інших», – додав Дмитро Стус.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відзначив Дмитро і складні перші місяці після повернення батька до Києва у 1979 році. Гострий діалог з Василем Стусом суттєво вплинув на молоду людину, але виявився важливим етапом її власного життя та самовизначення.
Колись, коли сварилися з татом, перші місяці після його повернення, він мене не виховував, а потім пред’явив права. Я йому пояснив, що ніяких прав ти не маєш: тебе не було, а що ти робив – твої проблеми. Він на мене кричав, пробував руку підняти, але я не дав. Кажу, чого ти на мене голос підвищуєш, я людина? Він на мене подивився і каже: ти? Людина? Ні, каже. Ти – не людина, ти ще ніхто. Ти ще не падав, не пробував вставати. От встанеш раз, два, три, п’ять – тоді може станеш людиною, а це дається далеко не кожному
Кримінальне провадження у справі щодо смерті Василя Стуса закрили через відсутність причетності Петра Фещенка, колишнього судді Київського міського суду, до цієї події, повідомили у територіальному управлінні Державного бюро розслідувань у Києві.