Створено відеопроєкт про українських дисидентів та учасників руху опору радянській владі

359

Авторка проєкту «Обличчя незалежності» Дарія Гірна зазначила, що втрачено значний шматок історії нашої країни через те, що ми “самі собі нецікаві”.

Про це зазначила Дарія Гірна в інтерв’ю для “Детектор медіа”. 

Журналістка спільно  з “Reporters” створили проєкт, який містить цикл із понад сорока відеомонологів українських дисидентів та учасників руху опору радянській владі.

Як зазначає Дарія, у 2016 році керівник Школи журналістики Українського католицького університету (УКУ) Ігор Балинський дав їй пораду зробити документальний фільм про віцеректора університету Мирослава Мариновича — дисидента, який відсидів у ГУЛАГу десять років за правозахист.

І ця рекомендація поцілила в десятку, бо робота над фільмом про пана Мирослава ще більше змінила моє уявлення про тоталітарну систему, в якій є кат і жертва. Прийшло розуміння, що є ще третя сторона — рух спротиву, відчайдушна меншість, здатна як мінімум показати диктатору середнього пальця, як максимум — хакнути систему. Мене дуже захопили ці люди”, — ствердила Дарія.

Ідея проєкту народилася, коли жінка виділила кілька днів на моніторинг українських медіа щодо висвітлювання теми дисидентського руху. Однак, знайдена інформація не потішила журналістку. Вона наголосила, що дані виявилися незбалансованими, хаотичними, часто поверховими або взагалі відсутніми.

Наприклад, я шукала на YouTube бодай якісь відео з Михтодем Волинцем, Іваном Боцяном, Марією Трофімович та іншими живими політв’язнями СРСР, щоб подивитися на цих людей, послухати їх. Але пошук видавав нуль результатів. І мені стало страшно, що ці люди відійдуть і ніхто не встигне записати їхні обличчя, голос, емоційні спогади”, — зазначила Дарія.

Героями проєкту “Обличчя незалежності” є представники української інтелігенції, які були ув’язнені в радянських тюрмах, таборах і провели роки в засланні. Однак, постраждали й прості люди, які теж чинили спротив радянській владі, коли інші боялися це робити.

Жінка додала, що була вражена тим, що серед політв’язнів СРСР найбільше було українців.

Таку цифру називали мені в унісон не лише українські дисиденти, її підтверджували й вірменські політв’язні Паруйр Айрікян і Вардан Арутюнян. Звідси питання: чому з п’ятнадцяти республік Україна зазнала найбільше переслідувань?”, — наголосила Гірна.

Ведуча “UA: Перший” розповіла в інтерв’ю, як думала про слід, який залишається після всіх цих людей. Адже, щонайменше 35 українських університетів мають історичні факультети. У жінки постало запитання, що досліджували випускники цих вишів, якщо так багато історій свідків комуністичних злочинів безслідно зникли?

Мені було прикро, коли обласні осередки товариств репресованих один за одним повідомляли, що “у нас нікого не залишилося” або “де ви були раніше?”. Ми втратили значний шматок історії нашої країни просто через те, що самі собі нецікаві. І це усвідомлення було дуже болючим для мене”, — зазначає журналістка.

Авторці проєкту у коментарях під одним із відео наголошувалося, що учасники проєкту страждали за ідеали й були героями, а ті, хто залишався на волі, часто деформувався під систему.

Страх за власне життя, звичка прогинатися, мовчати на несправедливість, аби не потрапити до рук КҐБ, покалічили покоління наших батьків, бабусь і дідусів. Я бачу ті ж наслідки «совка» і в моєму поколінні, яке в СРСР ніколи не жило. І цей період потрібно відрефлексувати, бо від цього залежить, як швидко ми ментально наблизимося до європейських цінностей, де життя і гідність людини мають значення” — додає Дарія.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!