Спинивсь на мить, застиг на вічність…

     У Львові  на проспекті Тараса Шевченка відкрито
пам’ятник видатному українському композиторові,  лауреатові багатьох пісенних конкурсів та
фестивалів, авторові широко популярної «Червоної рути» Володимиру Івасюку.

     Закинувши за плече безрукавку, він укотре долає
таку знайому відстань від консерваторії до філармонії, що у центрі Львова. Іде
зосереджений, вдумливий… І раптом спиняється на півдорозі, біля будинку
профспілок, перед проспектом Тараса Шевченка. Ніби завмер на мить, аби не
розхлюпати  чарівної мелодії пісні, що враз
по вінця переповнила душу…

     «Мила
моя, люба моя, Сонця ясен цвіт, Я несу в очах до тебе Весь блакитний світ. Я
несу в устах цілунки, Радісні пісні…».

    А, може, то був «Водограй» чи «Я піду в
далекі гори»!..

     Пісні композитора, поета-пісняра
Володимира Івасюка, якому 20 грудня відкрито пам’ятник у центральній частині
Львова,  справді оптимістичні й радісні.
І популярні донині, бо естрада, що активно входила в моду в сімдесятих роках
минулого століття, в них дивовижно поєдналася з національним колоритом і
народним мелосом.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

     Цю геніальну традицію згодом продовжить
Ігор Білозір, митець подібної трагічної долі, «металеві терни» котрого
«проросли» зовсім неподалік від старшого побратима, застиглого на гранітному
постаменті у бронзі .

     Так, пісні Івасюка сонячні й іскристі, мов
гірський водограй! Але в умовах високих мурів червоноімперського соцреалізму,
де все національно-патріотичне тисячі разів пересівалося через густе сито
нещадної цензури, вони давалися вразливій творчій натурі кров’ю серця і,
врешті-решт, …ціною власного життя. Як знаємо, композитор був закатований у
Брюховицькому лісі, а в казки про самогубство мало хто вірить. Зрештою, сама Генеральна
прокуратура України відновила 26 січня 2009 року слідство у давно закритій кримінальній справі стосовно смерті
Володимира Івасюка.

Знаємо й те, що
совдепія навіть не хотіла визнавати надзвичайно популярного Івасюка-митця
композитором, а в своїх цинічних повідомленнях про кончину називала його лишень
«студентом третього курсу»…  Це вже в
часи Незалежності автор понад 100 популярних у народі  пісень, музики до вистав, інструментальних
творів стане Героєм
України (у 2009 році, посмертно).

     Під час урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника
довелося чути думки про те, що обличчя композитора сумне, монумент затиснутий
між будівлями, його слід було встановити в новому, сучасному мікрорайоні Львова,
бо Івасюк – це сучасність …

     Воно й справді, скільки людей, стільки й
думок. Але, як на мене, більш «музичної» аури у Львові годі шукати: поруч уже
згадувана «консерваторія» – нині Музична державна академія імені Миколи
Лисенка, філармонія, корпуси музичних училищ…Як і аури трагічної, про що йшлося
вище.

     І «затиснутість» Івасюка органічно
вписується в драматургію його глибоко української творчості в умовах совдепії.
Все це, – і задуму, і сум, і високі мури «вбирає» у себе «бронзовий» композитор
європейського рівня. Мабуть, якраз оте останнє й воліли особливо
підкреслити  автори пам’ятника —
скульптор Сергій Олешко та архітектор Михайло Ягольник, а також  ініціатор і спонсор його
створення  відомий український  музикант, керівник і соліст гурту «Океан
Ельзи» Святослав Вакарчук.  До речі, вартість
проектних робіт та виготовлення монумента
склали 360 тисяч гривень. Ще 174 тисячі гривень на благоустрій прилеглої території
виділила з міського бюджету мерія Львова.

     Слід додати, що пам’ятник так само
органічно вписується в контекст території 
своїми параметрами – його висота 2,6 метра. Він не тисне на вас,
доступний і близький кожному, хто забажає прийти і доторкнутися до музикальних
тембрів ліричної душі композитора.

     Перші квіти до підніжжя Володимира Івасюка
поклали члени родини, Святослав Вакарчук, знайомі композитора, палкі
прихильники його творчості… Сподіваюсь, квіти тут сяятимуть завжди, як і
пам’ять про глибоко національного митця і патріота, як і його невмирущі пісні.

                                                     Ілько
КОЛОДІЙ, журналіст.

                                                   
Львів.