Сьогодні 75 років з дня народження відзначає поет Василь Голобородько

Сьогодні 75 років з дня народження відзначає поет Василь Голобородько – лауреат Шевченківської премії, один із найоригінальніших українських поетів, автор багатьох поетичних збірок, відомий широким колам читачів не лише в Україні, а й далеко за її межами. Як писала Оксана Забужко, це один із найталановитіших поетів нашого “задушеного Відродження” 1960-70-х (“У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова”, – писав Василь Стус про це покоління).

Поет народився 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині і прожив там більшу частину життя, у 2000-х перебрався до Луганська, який був змушений залишити 2014 року. Відтоді мешкає в Ірпінському будинку творчості письменників Національної спілки письменників України.

Твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. Переклади репрезентують творчість поета у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з´являлися: португальською у Бразилії 1991 року, англійською у Канаді 1991 року, польською у Польщі 1995 року.

Доля зіграла з Україною і українцями злий жарт: персонаж із прізвищем «голобородько», зігравши в кіно роль президента, насправді став ним. Українців у час тяжких випробувань покарано псевдо-голобородьком за глупство, легкодухість, продажність, наївність.  А справжній Голобородько, талановитий український поет, ще за радянських часів написав пророчого вірша, в якому побачив візії далекого майбутнього.

БЕЗ ІМЕНІ

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?