Сергій Жадан: «Можна робити все що хочеш, — немає жодної цензури»

391

Сергій Жадан дав інтерв’ю для Vogue Man UA, передруковане в українському перекладі на сайті bukvoid.com.ua

 Сергій Жадан призначає зустріч у кнайп-клубі «Купідон» на Пушкінській. На початку нульових «Купідон», артдиректором якого тоді був письменник Юрій Покальчук, вважався улюбленим закладом письменників і художників — цей богемний флер там панує й зараз. Жадана тут знають усі офіціанти й, схоже, відвідувачі — поки чекаю на нього, мене двічі запитують: ви ж до Сергія? Жадан відкриває двері рівно опівдні: у чорному строгому пальті з трохи піднятим коміром, вузьких джинсах і Dr. Martens. На моє «дякую, що знайшли час і приїхали з Харкова» найзнаменитіший український письменник привітно відповідає, що поважає журналістів і ніколи не відмовляє в інтерв’ю.

П’ять романів, одинадцять поетичних збірок, два музичні проєкти, одна екранізація, літературні премії у Швейцарії, США, Польщі й Німеччині, переклади на 20 мов світу — Сергій Жадан у свої 45 років давно став класиком. Його видавець Святослав Померанцев, президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, розповідає, що останній роман «Інтернат» перевидавали двічі. Всього друком вийшло 25 тисяч примірників, нині режисер Ярослав Лодигін працює над екранізацією книги. За такої всенародної любові й популярності Жадан позбавлений егоцентризму й не страждає на зоряну хворобу.

У 2016 році авторитетний журнал The New Yorker опублікував великий матеріал про Жадана. Стаття називалася «Поет зі Східної України, де все руйнується», а одна з ключових тез була про те, що Сергій Жадан — рідкісний приклад письменника зі Східної Європи, думки якого мають неабиякий вплив за межами його рідної країни. Дійсно, Жадана добре знають за кордоном з 2011 року. Тоді вийшов його роман «Ворошиловград» — щемлива й водночас «пацанська» історія про стосунки людей на тлі рейдерства й розквіту бандитизму 1990-х. На книгу чекав міжнародний успіх: роман переклали тринадцятьма мовами світу, він здобув швейцарську літературну премію Jan Michalski Prize, рецензії на «Ворошиловград» вийшли у The New York Times і The New Yorker. Популярності Жадана на Заході сприяє й те, що права на видання його текстів в інших країнах належать великому німецькому видавництву Suhrkamp. «Це вища літературна ліга», — пояснює Святослав Померанцев. — Вони видають Джойса, Кафку, Брехта, а серед сучасних авторів — Карлоса Руїса Сафо, Елену Ферранте. Якщо письменник в Європі каже, що працює із Suhrkamp, значить, він найкращий.

У квітні у видавництві Померанцева виходять відразу дві книги Жадана: збірник поезії «Список кораблів» і «Хлібне перемир’я» — дебютна п’єса письменника. Дія п’єси відбувається влітку 2014 року на Донбасі, де тоді оголосили тимчасове перемир’я. Герої — колоритна родина, яка не без іронії намагається впоратися з проблемами: у їхньому рідному місті підірвали міст, і тепер не можна дістатися з одного берега річки на інший. Побутове й духовне, сюрреалістичне й реальне змішано в тексті так пронизливо, що під час читання встигаєш і посміятися, і поплакати. «Цей матеріал з різних причин не потрапив у роман «Інтернат», — розповідає Жадан. —  Не в тому сенсі, що це якийсь вторинний матеріал, а в тому, що лишалися певні ідеї та думки, які структурно і сюжетно не потрапляли в роман. П´єса визрівала в мене десь рік, написав за півроку. Там чотири акти, це півтори-дві години театрального часу. Хоч вона й про війну, про 2014 рік, але хлібне перемир’я — скоріше метафора: йдеться про паузи посеред війни, під час яких ми можемо почути голоси людей, що там живуть. Ми організували перше читання у Харківському театрі імені Т. Шевченка — сто років тому тут працював Лесь Курбас, для мене це символічне місце, було важливо провести читання саме в ньому».

Театр — давня любов Жадана. У 1990-х він, тоді ще молодий письменник, став сам писати й перекладати для театру. Сергій разом з режисеркою зі США Вірляною Ткач переклав п’єсу «Ковбойська пелька» зірки покоління бітників Патті Сміт і її чоловіка Сема Шепарда. Вірляна працювала в нью-йоркському театрі La Mama, де виступала й Патті Сміт, і добре її знає.

Жадан називає Патті Сміт однією зі своїх улюблених авторів: на його робочому столі лежить «Сьоме небо» — оригінальне видання, подарунок з Нью-Йорка. «Я чомусь часто кручуся біля місць, які пов’язані з Патті. Наприклад, у Нью-Йорку це церква святого Марка, де був її перший поетичний вечір. Або La Mama — ми якось відіграли там 12 концертів з групою «Жадан і Собаки», а Патті не раз влаштовувала там свої спектаклі. Торік у Берліні ми виступали на фестивалі з нагоди 30-річчя падіння Берлінської стіни, днем пізніше Патті та її групи. Після я пішов на могилу Бертольда Брехта (я його дуже люблю і перекладаю), зробив фото й написав у соцмережах пост про свіжі квіти, які з’являються там постійно. А потім прочитав у Патті, що вона напередодні була там і принесла туди квіти». Як і Сміт, Жадан за своєю суттю — бітник, авантюрист і рок-зірка, тільки від літератури. Він легко поєднує образ життя великого літератора й постійні гастролі з групами «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма». У день нашого інтерв’ю музиканти презентують «Конфіскат» — новий альбом «Лінії…». У «Купідоні» організували вечірку для своїх. Набивається повний зал. Жадан особисто вітається з кожним гостем, п’є віскі прямо з великої пляшки, багато фотографується.

«Лінію Маннергейма» Сергій Жадан і його харківський друг, лідер групи «Оркестр Че» Олег Каданов, заснували у 2017 році. Жадан називає «Лінію…» набагато ціліснішою й музичнішою, ніж «Жадан і Собаки». «Я розумію, що „Жадан і Собаки“ — проєкт тенденційний. У мене завжди були ідеї, які хотілося висловити, але вони не вкладалися у формат». У «Лінії Маннергейма» Жадан — фронтмен і автор текстів, усі вони переважно про буденно-філософське: друзів і ворогів, війну й кохання. Формально «Лінія Маннергейма» — рок-група, але є в музикантів і хіп-хоп композиції. Концепція групи — говорити простою мовою про складні речі, і для Жадана хіп-хоп несподівано виявився найчеснішим способом висловитися про час і про себе. «Ну як можна не поважати Кендріка Ламара, який отримав Пулітцерівську премію? Це поезія дуже високого рівня. Нещодавно ми з хлопцями їздили в Авдіївку й виступали там з Ярмаком — у залі було кілька сотень підлітків, і вони знали слова кожної пісні. Хіп-хоп — дуже сучасна музика: він для тих, кому важливо бачити в мистецтві себе».

Я все намагаюся зрозуміти, як поєднуються рок-концерти з письменницькою роботою, і питаю: якщо сьогодні у вас вечірка, то ви ж не встанете завтра о восьмій ранку, щоб закінчити текст? «Завтра встану, бо о дев’ятій — у нас футбольний матч, — сміється Сергій. І резюмує: — Насправді це все один потік, який мене несе, — і концерти, і книги, і пісні, і гастролі». Свій графік Жадан принципово складає сам, у нього немає ні агента, ні прес-секретаря. Цієї ж миті відкриває ноутбук і показує: 2020 рік розписаний до листопада. Щомісяця у планах в середньому 10—15 виступів, їхня географія — від Маріуполя до Сіднея.

«Концерти — це величезний кайф, якщо ти це любиш, якщо спілкування з великою кількістю людей тебе не заганяє в стрес. Я не можу довго без гастролей — у мене ломка починається. Як скоро? Ну місяць — це вже багато». Але коли писати, якщо в тебе 20 виступів на місяць? Це ж нереально. «Та реально! — не гаючись відповідає Сергій. — Я пишу в дорозі: у поїздах, літаках, аеропортах. У поїзді й літаку немає Інтернету — це прекрасно!» Жадан пише швидко й каже, що ставиться до літератури без пафосу: «Великої різниці в тому, як ви працюєте над статтею, а я — над романом, немає. Немає жодного таїнства, чесно». За цю легкість, гнучкість, енергійність Сергія обожнюють студенти — мабуть, головна аудиторія на його творчих зустрічах ось уже 15 років.

Я пам’ятаю початок 2005 року, коли 30-річний Сергій Жадан щойно випустив перший роман «Депеш мод». Мені було сімнадцять, я вступила на перший курс факультету журналістики Одеського університету. Почалася Помаранчева революція — ми їздили в Київ і захлинаючись читали Жадана. Студентам-філологам, які відкрили для себе нову українську літературу, буквально зносило дах від цих книг. Алкоголь і вечірки, любов і романтичні подорожі в плацкарті, підліткові розбірки «на районі» — у своєму романі Жадан описував те, що нас оточувало. Від цих книг віяло життям. Але було ще дещо важливе, про що пізніше напишуть літературознавці. «Депеш мод» показав тоді поколінню 17-річних, що українська літературна мова — жива й сучасна.

«Я добре пам’ятаю початок нульових, — підхоплює Жадан. — Тоді з’явилося покоління молодих російськомовних українців, які прийняли для себе україномовну культуру. І це стосувалося не тільки літератури. Після фестивалів „Червона рута“ підлітки в русифікованих містах — Одесі й Харкові, Донецьку й Луганську — раптом почали підспівувати „Тартаку“, „Океану Ельзи“ і ТНМК. Паралельно з’явилася нова мова в літературі – і Любко Дереш, і Ірена Карпа. Був запит суспільства, і воно спрацювало. Хвиля й зараз не спала, за великим рахунком. Покоління змінюються, але цей феномен сприйняття літератури залишається. Про це мають писати культурологи: функціонування української літератури у російськомовній спільноті. Багато в чому це залежить від студентів. Вони вступають в університет, захоплюються українською культурою, починають читати, діляться своїми відкриттями одне з одним. Потім виростають — і їх змінює інше покоління. Я звик до того, що на вечорах до мене підходять дівчата 25 років і кажуть: „А я в дитинстві вас читала“».

У травні в Жадана ще одна прем’єра — опера «Вишиваний» у Харкові, до якої він написав лібрето. Це спільний українсько-австрійський проєкт, над яким працює прекрасна команда: авангардна композиторка Алла Загайкевич, режисер Ростислав Держипільський і найвідоміша у світі диригентка, з походження українка, — Оксана Линів, що керує оркестром у Граці. Головний герой цієї опери — ерцгерцог Австро-Угорщини, відомий під псевдонімом Василь Вишиваний. Під час Першої світової війни він був командиром Січових стрільців і одним з претендентів на пост глави України, який ще сто років тому говорив про європейський курс для країни. Ініціатор і продюсер цієї великої постанови — друг Жадана, харківський бізнесмен і почесний консул Австрії у Харкові Всеволод Кожем’яко.

«Василь Вишиваний – надзвичайно сучасний і цікавий персонаж, про нього легко писати. Цікавий не тільки він, а й історичний контекст, який його оточував. Ця опера не про минуле. Вона про час, про виклик, про шанс, який тоді випав Україні; про те, як цей шанс було втрачено, але щось залишилося. Це той місток, який легко перекинути в сучасність. Ми нині переживаємо такий самий переломний момент. Важливо нагадати про ті історичні уроки, які у нас є. Плюс попрацювати в жанрі опери – це виклик, я такого ніколи не робив». Сергій натхненно говорить про прем’єру, яка стане, по суті, першою сучасною українською оперою, і називає наш час «золотою ерою української культури». «Ми ніколи не мали таких можливостей, як тепер. Можна робити все що хочеш, — немає жодної цензури. Ба більше, вперше в історії у нас з’явилася подоба культурної політики — маю на увазі такі інституції, як Український культурний фонд, Український інститут, Інститут книги».

Майбутнє України, впевнений Жадан, залежить від нашого вміння слухати й спілкуватися. «Потрібно більше говорити, більше відкриватися одне одному», — стверджує письменник, серед друзів якого бізнесмени й художники, волонтери й музиканти з усього світу. Вся його творчість побудована на спілкуванні — тепер ми називаємо такі проєкти колабораціями, але Сергій готував їх, коли це ще не було трендом. У 1990-х він робив інтерв’ю зі своїм харківським другом і вчителем, художником Борисом Михайловим, випускав артбуки з Олександром Ройтбурдом і Гамлетом Зіньківським, зробив перформанс «Розділові» з режисеркою Ольгою Михайлюк, а зараз готує проєкт з Київським театром драми й комедії на лівому березі. У таких крос-культурних проєктах він бачить шлях до об’єднання країни.

«Наша проблема в тому, що ми живемо начебто в одному просторі, але в паралельних реальностях. Я знаю про це, тому що багато їжджу — бачу людей, які мене не читали, бо взагалі мало читають, але знають мене як музиканта й тому прийшли. Це круто: фул-контакт з аудиторією дає змогу її відчути. Ти приходиш і говориш: мовляв, я взагалі-то письменник, поет, хочете послухати? «Ну давай, читай», — відповідають. Ти читаєш, і залежно від того, що і як ти прочитав, людям стає цікаво чи ні. У нас артсередовище занадто роз’єднане, а мені все ж хочеться об’єднувати людей. Я завжди сприймав Україну як 40 мільйонів своїх потенційних читачів — це цілком реально. Думаєте, моя амбіція? Нехай буде так — це не найгірша амбіція».

*У зв´язку з карантином презентація новиг книг Сергія Жадана відбудеться онлайн. Слідкуйте за новинами на сторінці видавництва Meridian Czernowitz у фейсбуці.

Текст: Дар’я Слободяник

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!