“Пасторальна
симфонія, або Як я жив за німців” – повість Романа Кофмана, яку він написав за
враженнями кількох років роботи в Німеччині. Її, а ще інший його літературний
твір представили до 75-го ювілею музиканта.
Роман Кофман відомий передусім як диригент, скрипаль,
композитор, режисер, професор кафедри диригування Національної музичної
академії України імені Петра Чайковського. Утім, Кофман ще поет і письменник,
автор книг «Нюанси» (Вірші. Проза. Драматургія, 1993), «Обличчя землі» (Поезия,
1996), «Книга небуття» (2004), «Диригент і оркестр, або 100 непотрібних
порад молодим диригентам» (2009).
«Я пишу в коротеньких паузах між репетиціями і концертами
чи десь в аеропорту, коли очікую на виліт, що затримується» – розповів Роман
Кофман в інтерв’ю Deutsche Welle. За його словами, на нову книжку пішло близько
року з перервами, якщо ж рахувати власне роботу над текстом, то не більше 4
тижнів. У книгу, яку до ювілею диригента презентувало видавництва «Дух і
літера», представлені дві його автобіографічні повісті. У повісті “Поправка
Ейнштейна, або Міркування та різні випадки із життя колишньої дитини Андрія
Куніцина (із додатком деяких документів)”, яка датована ще 1977 роком, Кофман
згадує про своє дитинство та юність, пише про мир і війну.
А от уповісті “Пасторальна симфонія, або Як я жив за
німців”, яку Кофман написав торік,автор перемежовує розповідь про своє
перебування на посаді головного диригента Боннського симфонічного оркестру та
Боннської опери із трагічною історією єврейського симфонічного оркестру в
нацистському концтаборі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
За словами видавців, спогади об’єднуються у творі із
вигадкою, співпереживання – із відстороненням, спостереження – із рефлексією,
дар пам’яті – із силою слова, уможливлюючи зустріч минулого із теперішнім.
Автор описує свої враження, спостереження від буденного життя німецьких міст,
що в нього невідривно пов’язане з багатьма риторичними питаннями. Зокрема щодо
до того, як такі гарні й розмаїті місцини могли породити насильство й
жорстокість часів Другої Світової війни. Виразним є для Кофмана образ турецьких
дітлахів, що бавляться біля каменів-пам’ятників жертвам Голокосту.
Роман Кофман – перший український диригент
сучасності, якого запросили керувати західноєвропейським оперним театром.
Визначною подією в світі музики визнано, приміром, запис усіх симфоній
Шостаковича Боннським симфонічним оркестром імені Бетховена на чолі з Романом
Кофманом. У 2007 році він отримав одну з найпрестижніших світових музичних
премій «Ехо-класик» за кращий запис року, який присуджується в різних музичних
жанрах.
На питання, чого з Німеччини, де він жив і працював кілька
років нині бракує йому в Києві, Кофман відповідає так: «Моїх німецьких друзів.
Й німецького Оrdnung, тобто порядку, хоча й німці кажуть що справжнього Ordnung
вже не існує, втім порівнюючи з Україною, переконуюсь, що він таки є». На
презентацію книги до будівлі Національної спілки композиторів України у Києві завітало
у середу чимало шанувальників таланту Романа Кофмана. Серед них і посол
Німеччини в України Ганс-Юрґен Гаймзьот. Свого часу один з його попередників
Райнгард Шеферс вручив київському диригентові нагороду німецького уряду „Хрест
за заслуги“ 1-го класу за особисті заслуги у розбудові українсько-німецьких
відносин.