У київській Книгарні «Є» відбулася презентація збірки короткої прози Людмили Таран «Остання жінка, останній чоловік», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Модерував зустріч Роман Коляда, пише ВСЛ. Під час розмови Людмила Таран поділилася своїми творчими таємницями, розповіла про образи та теми, розкриті у книжці, про чуттєвість та жіночу прозу.
«Я почала писати дуже рано, ще у дитинстві, – зізналась авторка, – і спочатку це були твори російською мовою. Але через певний час я сама, без жодних настанов дорослих, перейшла на українську. І далі мене виховувала сама мова, адже вона дійсно здатна вести та навчати».
Людмила Таран розповіла, чому герої деяких її новел ідуть у небуття, чому саме таку долю вона для них обирає, а також про реальність розкритих у своїй прозі образів.
«Мені хотілося простежити, як мої герої сприйматимуть теми втрат та смерті, як на це реагуватимуть і як виходитимуть із важких ситуацій. У цьому сенсі у книжці, мабуть, відбувається якась психотерапія. В одній з новел, історія у якій закінчується смертю, переплетені відгомони доль трьох знайомих мені людей, і мені хотілося віддати їм належну шану».
Розкривається у книжці «Остання жінка, останній чоловік» і тема чуттєвості, до якої Людмила Таран підходить з власним баченням.
«В інтимних питаннях я намагаюсь не переходити певну межу, яку собі окреслила, хоча вважаю, що для літератури немає заборонених тем. Може, це моя несміливість, але іноді не хочеться договорювати певні речі, щоб їх могли домислити мої потенційні читачі. Я хочу включити їхню уяву. Читачі знають, про що я говорю, на що я натякаю, і я не йду далі аніж мені хотілося б».
Спікери не оминули й тему екзистенційності у прозі авторки:
Розкривається у книжці «Остання жінка, останній чоловік» і тема чуттєвості, до якої Людмила Таран підходить з власним баченням.
«В інтимних питаннях я намагаюсь не переходити певну межу, яку собі окреслила, хоча вважаю, що для літератури немає заборонених тем. Може, це моя несміливість, але іноді не хочеться договорювати певні речі, щоб їх могли домислити мої потенційні читачі. Я хочу включити їхню уяву. Читачі знають, про що я говорю, на що я натякаю, і я не йду далі аніж мені хотілося б».
Спікери не оминули й тему екзистенційності у прозі авторки:
«У цій книжці я намагалася якомога органічніше вибудувати систему координат нашого життя. У нашій повсякденності ми переймаємось побутом та виживанням, але я вважаю, що наше життя не мають визначати тільки ці буденні та земні речі».
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал