Днями у приміщенні Лубенської мистецької школи, що на Полтавщині, відбулася щорічна 22-га церемонія вручення літературно-мистецької премії ім. В. Малика.
Про це «Оперативній Україні інфо» повідомив о. Афанасій (Володимир Шкурупій), архієпископ Харківський і Ізюмський ПЦУ.
За його словами, цю літературно-мистецьку подію провели саме в день народження українського Дюма та в Міжнародний день рідної мови. Оскільки Володимир Малик плекав рідну мову у власних всесвітньо відомих творах, писав свої образи з українців та про українців.
Володимир Шкурупій став лауреатом у номінації «Література та публіцистика» за книгу «Останній поріг». А дипломантом у цій же номінації – Сергій Саливон (м. Лубни) за книгу поезій «Українці».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Моє серце зворушене. Зворушене тією увагою, яку виявлено моїй скромній творчості – оповіданням і повістям, що увійшли до книжки «Останній поріг», яка вийшла восени 2019 року, але якій передували «Жива роса» (1987 р.) та «Осіння горішина» (1990 р.), вміщені у ній. «Останній поріг» – це нове з’явлення до читача раніше написаного, яке сучасне і за нинішнього часу, бо долі людські звучать суголосно за будь-яких епох. Я дякую від себе і, вочевидь, від усіх лауреатів, вам, пане голово міської ради, вам, пане голово журі премії, шановні члени журі за те, що визнали мою творчість і творчість усіх нас гідною пошанування премією імені відомого українського письменника Володимира Малика»,- зазначив Афанасій (Володимир Шкурупій), архієпископ Харківський і Ізюмський ПЦУ.
І додав, що для нього ця нагорода є знаковою. Тому, що теж в той час писав правду життя. І в цій правді поставав наш український народний дух, наша душа, піднімала свій зір пам’ять, тобто історія. Страшна, жорстока і трагічна пам’ять:
«І моя мета перегукувалася із метою, висловленою Володимиром Маликом: «Я хотів показати наші корені». Кожен мій твір був камінчиком, на якому повинен був постати пантеон українського народу. Хай написано мною не так багато творів – тридцять три оповідання і три повісті, які побачили світ у 1987 та 1990 роках, і які укладені в цьому томі – «Останній поріг», виданому мною у 2019 році, але кожен із них писався кров’ю серця. І я не перебільшую. Тоді писати правду було небезпечно, бо такі твори одразу ж отримували тавро антирадянщини з наслідками, що випливали з тогочасної суспільно-політичної системи, яка, за більш ніж півстоліття, навчилася себе захищати, знищуючи все і всіх, хто насмілювався навіть косо подивитися в її бік…».
Інші переможці – дипломанти: Тетяна Домашенко (Полтавська обл. с. Красногорівка), за книгу поезій «Я – Україна», Петро Москаленко (м. Миргород) за книгу поезій «Миргородська вежа», Ніна Фесенко (Дніпропетровська обл., м.Жовті Води) за книгу поезій «Незламна Україна» та Ольга Береза (Львівська обл., м.Новий Розділ) за книгу «Рейчел та родина Берешів», на жаль, не змогли бути присутніми на церемонії з різних причин, проте нагороди обов’язково будуть їм передані.
Переможців у номінації «Краєзнавство та народна творчість», які, на жаль, також не змогли взяти участь у цьогорічній церемонії нагородження, представляв син Володимира Кириловича, голова БФ «Слово» ім.В.Малика, Олександр Сиченко, а це: лауреат Людмила Красицька(м. Київ), за документальну драму «Світло це світить у темряві, але темрява його не поглинає…», а також дипломанти: Василь Андрійцьо (Закарпатська обл. м. Хуст), за матеріали статті «Василь Гренджа – Донський – зачинатель театральної критики, літописець Українського театру на Закарпатті 20-30-років XX століття» та Любов Рудавська-Вовк (Львівська обл., м. Самбір), за матеріали статті «Бойківщина – здалека і зблизька».