Мене карантинне життя не привело у стан шоку або депресії. Вже чимало часу знаходжусь на самоізоляції, бо так склалося життя, надворі буваю не часто, останнім часом навіть зустрічі з читачами проводжу рідко. Бути майже весь час вдома не так вже й складно, якщо не зациклюватись на такій проблемі, але пригнічений стан цього разу мене не оминув. Дуже переймаюся, коли щось неочікуване руйнує все заплановане заздалегідь, а тут все й одразу, це ніби йдеш по наміченій доріжці, а хтось тебе штурхнув боляче у спину – і ти вже на узбіччі, з якого вийдеш знову на свій шлях, але пізніше. Першою неприємністю стала перенесення на невизначений термін мого першого ювілейного вечора, до якого так ретельно готувалася з бібліотекарами, запросила багато гостей. Далі – відтермінування видання двох моїх книжок у видавництві, бо книгарні не працюють, а ще й відміна зустрічей з читачами, з відпочинком також невизначеність.
Знаю істину, коли не можеш володіти ситуацією, варто змиритися і спробувати знайти щось позитивне. Перші тижні не виходило, тож читала книжки своїх колег по перу, в основному новинки від сучасних українських письменників.
Час, проведений вдома, – добра нагода зробити те, на що не вистачало того самого часу. Готувала страви, до яких не доходили руки, обдумувала наступні розділи незакінченого роману. Зрештою, я справилася, позбувшись негативних думок і пригніченого стану. Це сталося тоді, коли зуміла по-філософськи поставитися до ситуації, яку не можу змінити, змирилася з тим, що події можуть розвиватися без моєї участі та бажання. Продовження роботи над романом «Просто гра» виконала роль громовідводу, допомогла відволіктися від внутрішньої напруги.
До речі, у такі часи нервового напруження до мене завжди приходять нові сюжети, і зараз не виняток, тож хочеться сказати, що у всьому можна знайти щось хороше, головне – зуміти його розгледіти і радіти життю.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал