Не без підказки очільника НСПУ з певного часу почав переглядати дописи під рубрикою “Письменник на карантині”. Читаю з інтересом – немовби вісті з іншої планети. Сам, на жаль (чи на щастя?), не маю жодної можливості скуштувати карантинного буття. Як директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України і член Президії Академії самоізоляції не підлягаю. Майже щодня на роботі, оскільки мушу забезпечувати життєдіяльність колективу, який, бодай і в дистанційному режимі, активно працює. Причому навіть значно активніше, ніж до введення обмежувальних заходів.
Окрім власне наукової роботи, як і в часи Помаранчевої революції та Революції Гідності, реалізуються численні волонтерські ініціативи. Зокрема, з 25 березня на базі Навчально-практичного центру психологічних інновацій, що діє при Інституті, стартував Відкритий проєкт психологічної підтримки і допомоги населенню «ОНЛАЙН-КОЛО». Проєкт має на меті збереження психологічного здоров’я і благополуччя громадян під час епідемії. Замислюючи нове волонтерство, команда проєкту прагнула поширювати науково обґрунтовану, достовірну і корисну інформацію, яка може допомогти людям опанувати неприємні емоційні стани, ефективно побудувати свій графік у разі переходу на віддалений режим роботи, підтримувати інтелектуальний і фізичний тонус та успішно розвивати стосунки з близькими в умовах самоізоляції та соціального дистанціювання. Окремим напрямом проєкту стала підтримка фахівців соціального профілю (психологів, педагогів, соціальних працівників) щодо підвищення кваліфікаційного рівня у сфері кризового консультування, методичного забезпечення роботи з населенням під час пандемії, профілактики емоційного вигоряння. Від початку проєкту відбулося понад 20 відеосемінарів за різною тематикою — від опанування негативних емоційних станів у дітей і дорослих до самовизначення особистості в кризових умовах. Ці відеосемінари відвідало вже більш як 25 тис. осіб. Думається, цифра говорить сама за себе.
Далі цієї нашої роботи не деталізуватиму. За бажання з нею можна докладніше ознайомитись на сайті Інституту http://ispp.org.ua/ або у Facebook за хештегом #Онлайн_Коло.
Натомість поділюся враженням від рубрики “Письменник на карантині”, а також від телефонних розмов з деякими колегами по перу. Найбільше вражає те, що чимало письменників узагалі вбачають проблему в самоізоляції, сприймають самоізоляцію як вимушену творчу павзу, вимушений застій чи простій. Дивовижно! Адже (на це, до речі, звернув увагу Володимир Олександрович Базилевський) письменник зазвичай якраз і прагне самоізоляції – усамітнення для творчості, якій ніщо б не заважало. То в чому ж річ? Напевне, передовсім у недобровільності усамітнення, у втраті почуття свободи, у тому, що карантин підсвідомо дорівнюється до ув’язнення. Отже, мабуть, усамітнення є солодким для душі, бажаним для творчості лише за умови його вільного вибору, за умови свобідності. То чи не буде це одним із центральних мотивів посткарантинної літератури?
Утім, навряд чи цей мотив підхоплю я. Про COVID-19 художніх текстів не пишу і не думаю, що писатиму бодай колись. По-перше, тому, що він уже мені – з огляду на викладене вище – безмежно остогид, що я вже страшенно втомився від проблематики чужих самоізолювань. А по-друге, тому що знаю більше від сучасників про інші епідемії. Знаю, що називається, з перших уст – від батька, який народився 1885 року і, бувши учнем фельдшерської школи, командировувався (у 14-15 років!) на боротьбу з епідеміями висипного тифу і холери, котрі лютували на просторах Російської імперії. А потім була й так звана іспанка – рідна сестра нинішнього коронавірусу, і знову той же висипний тиф, і ще багато чого…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тож нинішню пандемію з її карантинними заходами сприймаю двоїсто. З одного боку, не полишає враження чогось ірреального, бутафорно-трагікомічного, такого, що відгонить пародією на “Бенкет під час чуми”. Проте, з другого боку, приходить на думку, що, можливо, за всією цією суєтою криється (провіщається?) щось набагато серйозніше, грізніше, моторошніше. І, може, й не випадково саме в ці дні написався вірш, який давно “бродив у голові”:
АПОКРИФІЧНЕ ОДКРОВЕННЯ
(парафраза)
бачите як наганяючи страх
Місячне Око висить над полями
і завмираючи в тлінних тілах
душі вагітніють передчуттями?
чуєте? чуєте?! скоро сей час
чуєте чуєте скоро настане!
сірими зміями ріки сичать
переповзаючи білі тумани!
нікуди буде ні їхать ні йти
ані сховатись – розваляться мури
цвинтарі з гуркотом схилять хрести
і відізвуться з музеїв бандури
буде роздолля отруйним вітрам
храми стоятимуть в плямах іржавих
істини пізні відкриються вам
ті що таяться у давніх скрижалях
чуєте? чуєте?! скоро сей час!
чуєте! чуєте! скоро настане!
сірими зміями ріки сичать
переповзаючи білі тумани!..
Бажаю всім доброго здоров’я! Бережіть себе!
Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ,
член НСПУ, лавреат Державної премії України в галузі науки і техніки
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/