Оскільки, на моє переконання, «літературо/творення» саме по собі є хронічною хворобою то й карантин для письменника – звичне діло. При відчутті творчої «вагітності» чи формуванні нової книги я періодично сам собі запроваджую «карантини», втікаючи від суєтного світу. «Карантинних» місць у мене три: Трускавець, рідна Сумщина, село Халеп’я Обухівського району (Київщина), де при високих Дніпрових пагорбах маю хатку і сад-грядку (через рівчак від садиби Володимира Дрозда та Ірини Жиленко, де тепер мешкають їхні діти). До слова, серед сучасних моїх сусідів – відома сценаристка Наталка Ворожбит, яка нещодавно порадувала нас новим серіалом «Спіймати Кайдаша», де чимало епізодів відзнято в Халеп’ї. Тут колись знімалося чимало історичних та поетичних фільмів, включно із «Вавілоном ХХ»… Домовився із Наталкою про «сусідське» інтерв’ю, адже серіал, демонстрований на каналі СТБ, дійсно-таки викликав жваве обговорення та цікавість.
Ото ж ви зрозуміли, що нинішнього «всепланетного карантину» я забився в рідне Халеп’я, якому тепер віддячую належною увагою. За всі роки! Зазвичай сюди я виривався лишень на вихідні. А що ти встигнеш за нещасних два дні?! Тепер, метр за метром, дбайливо «прошерстив» усю свою мальовничу ділянку: вигріб, обкопав, обрізав, прив’язав, побілив, посадив, залатав, полив, окропив… Словом, сільська дитина, розбудила в собі приспані хазяйські гени. Крепатура по всьому невиробленому тілу з голови – до п’ят, втома і… неймовірна насолода від результатів зробленого. Це також вважаю різновидом творчості!
Коли підігнав сезонні сільські роботи, очистивши зір, провітривши голову, дивись, як перші весняні бджоли, почали залітати в голову свіжі думки, образи, ідеї… Отже тепер перейшов до творчо-організаційної праці. Оптимально-зручним методом спілкування зі світом є інтернет, до якого я свого часу завбачливо підключився. Спосіб самовираження в мережі, яким я користуюся досить активно – Фейсбук. Там виставляю свої пости, а віднедавна – відеоролики із власно прочитаними віршами. Спробував спочатку один, другий… Бачу, людям подобається, перегляди зашкалюють за «тисячі». До речі, з багатьох наболілих питань мені легше й простіше відповісти… власною поезією, відшукавши того чи іншого вірша в «картотеці пам’яті», а я їх пам’ятаю до сотні, це точно. Ото ж принагідно запрошую на мою сторінку в Фейсбук, а хто досі своєї не має, раджу завести…
З поточно-творчого: роблю останні штрихи до рукопису нової поетичної книги, яку я вже мав віддати до видавництва, але через карантин відтермінував. Тепер є можливість іще раз її «відшліфувати». Написав статтю в до 100-ліття Дмитра Білоуса. Шкода, що, вже узгоджену програму святкування, змушені перенести до кращих часів. Координую процес (разом з Анною Багряною) перекладу на болгарську книги «Сестра моя Софія», яка свого часу побачила світ у серії «Бібліотеки газети «День», тепер готуємо нове видання, болгарською.
Паралельно вигулькують спілчанські справи, які можна зорганізувати на відстані: конкурси, журі тощо…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сподіваюся ближчими днями відновити переговори щодо видання публіцистичної книги «Кордон-2014: вторгнення» про захоплення російськими окупантами перших українських прикордонних загонів в Донецькій та Луганській областях. Я писав цю річ майже два роки на основі свідчень учасників подій (від рядового – до генерала), сам їздив у ті краї, побував у Станиці Луганській, де відбувся перший бій в новітній російсько-українській війні. Вийшла правдива документальна повість зі звинуваченнями без строку давності. Фактаж, поданий у книзі, сподіваюся, використають наші правозахисники в Гаазькому трибуналі проти країни-агресора.