Я так собі думаю, що цей антивірусний карантин є тестом. На доброту, на любов, на порядність, на мужність і людську гідність. На власну самооцінку і собівартість.
Люди за цих екзистенційних умов розкриваються. А деякі навпаки закриваються, їм на всіх окрім себе начхати. Зачинилися на своїх хутірцях і сопуть собі в дірочку. Так перевіряються дружби і щирі (нещирі) почуття.
За дзвінками й персоналіями, що озвалися до вас, можете нині судити, хто друг, а хто – і не друг, і не ворог, так собі, балалайка! Карантин – це і дзеркало вашого суспільного рейтингу.
Дякую усім, хто не панікує, не впав духом, хто підбадьорює друзів оптимістичними картинками та прикольними листівками. Чи просто лайкає. Бо трястися від страху за свою шкіру – так принизливо! Адже ми – не зграя переляканих щурів, ми – люди!
Тому спасибі вам, друзі (письменники і неписьменники) із Дніпра, Кривого Рогу, Львова, Києва, Луцька, Чернігова, Тернопілля, Одеси, Полтавщини, Ізмаїла, Запоріжжя, Чернівців, Нью-Йорка, Хайфи, Єрусалиму, Барселони, Варшави, Холмщини, Берліна, Мюнхена, Осло – за дзвінки, листи та смс-ки. Я вас всіх люблю і переживаю за вас!
Намагаюся не падати духом. Щоранку роблю руханку, бо через гіподинамію і небезпечну близькість холодильника можна розучитися ходити, набравши купу зайвих кілограмів. Підтримую онлайн -стосунки з кафедрою та університетом. Читаю одночасно кілька товстих серйозних книжок, до яких раніше за браком часу не дотягувалися руки. Це – «Корона, або Спадщина королівства Руського» та «День вдячності» (головний редактор Лариса Івшина), антивоєнний роман В. Запеки «Цуцик», «»Війна Путіна проти України» Т. Кузьо, купаюся у віршах А. Содомори «З-під долоні», в любовному листуванні Е.Ремарка з Марлен Дітріх «Скажи мені, що ти мене любиш», дочитую «Акордеон» М. Жулинського та «Нерозгаданий постскриптум» Тетяни Пишнюк.
Головне – не призвичаїтися до кон’ячку на самоті, не впасти у відчай, не потонути в блакитному ящику. А така небезпека є, бо за день до початку карантину я встигла купити в кредит новий смарт-тіві, в якому криється купа цікавих каналів, програм і фільмів. Один із них мене приємно вразив – «Мій друг доктор Фройд» (Австрія, Німеччина).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сумую вже за проспектом Яворницького, за дзвоном трамваю, за перукарнею, за моїм косметологом, за зустрічами у кав’ярні з філіжанкою духмяної кави, за театральними виставами, за концертами філармонії, за вами, друзі!
Маю в домашній аптечці трішки марлі. Сідаю рихтувати маску hand made…
P.S. Подруга прочитала у фейсбуці, що в нас на Лівому березі не продають маски і надіслала мені з Правого берега кілька штук Новою поштою. За день вже були у мене. Маски тоненькі, одношарові, синтетичні, і скорше декоративні, аніж медичні. Так собі, аби поліцейські не причепилися. Одне добре, що вони зелені – свіжого кольору весни, і мені до лиця.