Тарас
Прохасько презентував у Львові свою нову книжку «БотакЄ». «Вона є підсумком
десятирічного періоду, логічним його закінченням. Остання відповідь на те, коли
не можна вже нічого відповісти», – зазначив сам автор.
До
книжки увійшли вже відомі твори письменника, а також кілька нових. «Книжка
складається з короткої прози, ця коротка проза укладалася у суцільний ряд
бачення і викладу. Тут все написане за десять років з того, що мені здавалось
вартим публікації, все решта я не хотів би щоб десь публікували. Я прихильник
короткої прози, а у цій книжці можна побути довше», – розповів письменник.
Тарас
Прохасько – один із найзагадковіших письменників сучасності. Він пише
по-особливому і зі смаком. «Те, що я пишу, не є до кінця відкрите, – розповідає
він. – Я вважаю, що відкритість також має бути дозованою, адже без цього вона
втрачає свій сенс. Я маю якісь ганебні таємниці, про які б ще не хотів
розказувати, може колись ще і розкажу».
Тарас
Прохасько розповів, що у своїх творах чомусь розповідає, зазвичай, про себе.
«Моєю метою, як автора, є через себе розказати про такі речі, які можливі з
кожним. Єдине, що я хотів, щоб моя історія була розказана. Але щоб зосередити
людину не на тому, що я пишу, а на тому, що такий спосіб мислення про себе є
можливий. Я б хотів, щоб написати текст сприяв до роздумів про себе – про своє
життя, бабцю, свою територію».
Письменник
також розказав про таємниці власної творчості: «Для мене найважливіше адекватно
передати те, що я думаю. Для мене найбільша сила літератури є у словосполученнях.
Кілька слів разом – набагато важливіші за гарну фразу чи речення. Єдиний мій
текстовий прийом – не боятися злучати між собою слова, які видаються зовсім
різними».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У
подальшому Тарас Прохасько хотів би повернутися до подієвої літератури – більше
писати про якусь дію, випадки, менше роздумів. «Напевно, моя проза стане більш
динамічною, феєричною, сюжетнішою», – сказав він.
На
думку письменника, один із найважчих тягарів українського письменника – це те,
що він не може відсторонитися від позалітературного значення літератури.
«Український письменник не мав би робити ніяких рецептів, прогнозів, аналізу.
Він повинен ставити питання, вигадувати їх, вигадувати можливі конструкції. Але
знати і точно описувати те, що мало б відбуватися, він не повинен. Новим етапом
доброї якісної української літератури, на мою думку, буде період, коли
українські письменники будуть менш залежними від того, що вони «українські», –
підсумував Тарас Прохасько.