Презентували два романи Віктора Баранова

Ні спека, ні «відпускний серпень» не стали завадою на шляху поважного зібрання в столичній книгарні
«Є», де презентували два романи під однією обкладинкою Віктора Баранова «Смерть
по-білому» й «Заплава», які щойно випустив книжкою «Ярославів Вал»:
добірно-свідоме товариство щільно заповнило зал.

Ведучий дійства Михайло Слабошпицький вступним екскурсом у
творчість Баранова «приперчив» розмову: «Винахід за формою й відкриття за
змістом — отаким є роман «Смерть по-білому», з усією його
фантасмагорією-дискусією впродовж твору, який підряджається ніби під безневинну
казочку. А другий його роман, найсвіжіший у часі, пройшов досі якось стороною,
оскільки першого видання його був малий наклад, та й читають зараз українці
небагато. Українці тепер не читають, а радше розповідають про себе байки,
зокрема й про те, що це дуже «начитана нація», й дурять себе неправдою. А
«Заплава» – роман контроверсійний, роман про те, як зраджують свої ж, і це один
з небагатьох тверезих голосів серед усіх, хто писав про Майдан», – констатував
письменник і видавець.

Зал книгарні “Є” під час презентації

Зал книгарні “Є” під час презентації

Патріарх нашої прози Юрій Мушкетик зауважив: «Прозаїк Віктор
Баранов виростав на моїх очах – виростав із поета. А з хорошого поета, як
правило, виростає хороший прозаїк, бо він несе метафору, добру мову, а це
більше половини успіху. Я читав усе, ним написане, і останню за часом «Заплаву»
теж: там є нетрафаретна інтимна лінія, й бізнесово-життєві обставини подано
небанально, і Майдан, який виписано не з боку політики чи політика, а з позиції
людини. Про роман «Смерть по-білому» вже багато написано, та я б іще відзначив,
що в ньому дуже помітні категорії екзистенції й чимало непорожньої містики».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Любов Голота підтвердила, що з усіх тих, хто писав про
Майдан, мабуть, лише Віктор Баранов відійшов від публіцистики й створив образи
та показав «шлях людини на Майдан, людини на Майдані і людини з Майдану, яка
має віддалитись на певну відстань, щоб оцінити, що з нами тоді відбувалося».
Віктор Баранов, за її словами, при всьому тому «провокує не на якісь злі емоції
й миттєву агресивну реакцію, а провокує до думання. І його енергійний стиль ні
з ким не сплутаєш».

Любов Голота

Любов Голота

Народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань
свободи слова Микола Томенко говорив про автора переважно як про ідеологічного
соратника й колегу у громадських справах. А почав із веселої ілюстрації з
парламентського життя, коли один нардеп-одесит єврейської національності
нагадав йому про дві «большие разніци» в підходах, сказавши про іншого:

«Бачиш, для нього єврейство – це професія, а для мене – це
національність». «Так от, я щиро підтримую Віктора Баранова, – додав Томенко, –
бо для нього українець – це не професія, а національність. Не є таємницею, що я
вболіваю за те, щоб і Спілка, і загалом письменники були на належному рівні, бо
саме вони можуть скерувати суспільство в перспективному напрямку, перш за все,
в світоглядному плані й ідейному, відкривши шлях відрождення інтелектуалів».

Теодозія Зарівна відзначила, що Баранов виростив читачам
широке поле для читання й потрактування, бо не дає однозначиних
напучувань-рецептів.

Галина Тарасюк

Галина Тарасюк

Валентина Давиденко закцентувала, що проза автора «читається
оптимістично, бо в книжках відчувається позитивний конденсат долі й характер
людини послідовно мужньої й послідовно чесної».

Галина Тарасюк підкреслила, що колезі Віктору повезло, як
мало кому з покоління ровесників, бо він «давно увічнив себе віршем «До українців»,
який став невмирущою піснею. І на автора за висловлену там жорсткість ніхто не
образився, але його застереження від загрози «стати хохлами» почули одразу –
така ж чесна й проза Баранова».

Тут згадується рідкісний приклад, пов’язаний з цим віршем,
який засвідчує дивовижний вплив творчості на життя: цю історію розповів колись
у Чорткові директор відомого в Україні медколеджу Любомир Білик, котрого, коли
він був іще сільським лікарем, народ висунув у часи перебудови в депутати
облради. Пан Любомир на зібраннях звертався до людей взятим з «Літературної
України» саме цим віршем тоді невідомого йому поета «нібито з російським
прізвищем, але з українською душею». Два суперники кандидата – голови
райадміністрації та райради – з усіх сил чехвостили самого лікаря-кандидата і
той самий вірш, але народ розібрався швидко і вирішив по-своєму: завдяки
віршеві «До українців» простий лікар, за його зізнанням, упевнено переміг на
виборах районних можновладців!

Додали своїх штрихів у сприйнятті доробку Баранова як поета
й прозаїка також Валерій Гужва, Петро Осадчук та Павло Щириця.

Були в залі й особливі гості – рідний брат письменника
Василь прибув із Кременчука разом з дружиною (цікаво, що Віктор Баранов –
наймолодший із шести дітей у батьків), був також онук Віктора Федоровича –
Лук’янчик, який, за словами діда, «здійснив подвиг, бо майже дві години
просидів у залі мовчки».

Наприкінці дійства Віктор Баранов прочитав чимало нових, іще
не друкованих віршів («Миколі Сому з цього світу», «День хилиться на пруг…»,
«Повнотілий серпень стоїть над водою схололою…» та інші), що теж добре свідчать
про наявний творчий потенціал.